Одного разу завітав в московський офіс свого друга, якого знаю вже понад 15 років. Він часто буває в Києві і взагалі любить Україну. Навіть намагється вимовляти деякі фрази українською, але виходить дуже кумендо: "Абережна, двері зачиняються. Наступна станция - Хрещатік".
Отже, час за розмовами йшов, і в паузі я звернув увагу на те, що в офісі лунали пісні Вірки Сердючки. "Що, полюбляєте Сердючку?" - здивувався я. "Так, дуже! Це ж справжні українські пісні!" - відповів друг. Я засмутився...
Наступного разу, коли друг приїздив до Києва, на пероні я вручив йому диск Gloria: "Океан Ельзи? Не чув..." - розгублено прийняв він подарунок. "Я хочу, щоб ти послухав ці пісні - в них більше українського, ніж в Сердючки." - посміхнувся я у відповідь.
Через декілька днів в моєму скайпі вистрибнуло повідомлення від друга: "Я такий вдячний тобі за цей диск! З тих пір, як повернувся до Москви, слухаю його кожного ранку в машині, а сьогодні приніс до офісу. Ми зараз слухаємо всі разом! Тепер моя улюблена пісня - "Вище неба"!