Зустрічаєш її і все по новій. Ледь легше, але все одно... Накриває. Відчуваєш. Сумуєш. Депресуєш. Себе недооцінюєш. Не помічаєш посмішок дівчат. Відчуваєш теплим і м*яким. Тобто гімном. Трьох днів спокою як і не було. Куди б дітися? І уникати не хочеться, бо навіть надію на дружбу втрачу... Відчуваю себе нав*язливим, хоч і не роблю цього. Відчуваю, що зі мною тепер незручно спілкуватися.... Лайно.