ДНЕВНИКИ

Новина перша –сумна. Розсварився із Н.А. Вона в черговий раз деспатувала і, можливо навітьнесвідомо, привласнювала мене. Я у черговий раз залишився байдужим, щоприрівнялося до хамства. І все. Бувайте, мовляв, молодий чоловіче, на цьомунаші стосунки скінчені. Ми обидвоє, здається, досі не усвідомили розмір втрати,а лиш відходимо від болю. З однієї сторони стало легше – немає ні перед кимдокладати, щось кожного дня робити обов’язково, а не коли захочу, як то писатилисти. Я відчуваю свободу. Але без неї погано. Ми таки втратились. Я думав, щобільше не повторю такої помилки після історії зі Свєтою, але я відчував, що утакій тональності я не зможу довго жити і почну робити безглуздощі і вириватися…

 Новина друга –ревнива / чи то добра, чи блятьні. Сиджу я вчора у Вови. Збираємося дивитися фільм. Дзвонить йому Ігор іпочинає розповідати як він хоче зустрічатися із Шашою. Ревнощі наповнили моїочі. Хоча ще вчора, здається, було все одно на неї, як на незрозумілу самійсобі трусливу дівчину, на нього, як на вельми хуйового друга-позєра,  який хоче здаватися чимось більшим ніж вінє.  Я почав розуміти, що вона не зовсімто й мій тип, я почав сумувати за Масякіною, я почав задивлятися на дівчат…скільки вже було днів, щоб я не думав про Шашу? Багато. А вчора чомусь такболяче, прямо в серце, всілося поряд із самолюбством… Якщо в них щось вийде, тоз однієї сторони, я буду радий, бо вони дві любовні самотності, а з іншої –мені буде боляче, бо все те, що колись розповідала Шаша, починаючи від Макса,все це буде… брехня. І я зрозумію, що ті розмови про Ігорка поруч із «ні» мені,вони пригадуватимуться як вельми жорстокі. А може це і пройде. Нана ж менезараз не торкає, хоча колись було дуже болісно. Не знаю, не знаю… А дружби якне було останнім часом, так і не має із цими людьми. І, чесно кажучи, післятого, як на Днюху Нана мені побажала знайти своїх людей – читай: ти не наш, – тостало відверто огидно з ними спілкуватися, навіть не дивлячись на те, що вонипідтримали ініціативу Машки з організацією мого Д.Н.

Новина третя –гарна, що розтягнулася у часі. Наталка. От моя радість. Те, що заряджає. Дружба,яка не обмежує нікого. Просто дуже приємне спілкування. І, здається, часто намніхто не потрібен… Але колись таки настане осінь, їй вона поїде… А поки що мигуляємо морем, дивимося фільми, п’ємо каву, розмовляємо, не спимо ночами, і… намагаємося бути справжніми