Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

дощ

4 августа´05 14:25 Просмотров: 228 Комментариев: 1
дощ ішов, густий та сповнений смутку

два світи поєднували батоги дощу. світ, до якого вона прагнула, і світ, який вона збиралася покинути

і здавалося, що вітер, шмагаючи квітучими гілками липи, змушував хмари плакати. плакати за нею, за її мріями

не прощалася навіть подумки. хотіла піти тихо. так, щоб наступної миті ніхто й не засмутився фактом її існування в минулому. огида пробирала всі почуття, коли уявляла сльози тих, хто давно або й ніколи не любив її, хто нещирою тінню турботи опікав останні декілька тижнів. нудота мучила, коли думала про привітних людей у білих халатах, обов’язок яких полягав у приховуванні правди про кінець. вона розуміла, що цей обов’язок ідентичний з тим, що змушує їх кожного дня одягати свіжовипраний халат і посміхатися посмішкою, що давно вже не означає більшого, ніж просте напруження м'язів обличчя

але це не була ненависть, це була втома людини, що попри всі приховування знала про кінець. це почуття людини, для якої кінець був єдино можливим продовженням і сенсом

коли, проснувшись задового до візиту лікаря, почула звук зливи, щаслива посмішка осяяла її очі. відчула щирість. знала: нахабно і припускати, що природа плаче з приводу її кінця. але ця щирість... ця невимовно велична чистота, яку випромінює, плачучи, небо... цей дощ, який можна передбачити, але в щирості якого не можливо сумніватися...

її не стало близько сьомої. чоловік у білому халаті висловив співчуття людям, що зі слізьми, минаючи міські затори, приїхали в десять

а на вечір з міста зник запах липового цвіту. нічна злива вимила з суцвіть аромат, і він потік з патьоками дощової води по асфальтованих тротуарах...
Пожаловаться
Комментариев (1)
VeryEmpty    04.08.2005, 20:52
Оценка:  0
VeryEmpty
Когда то и ОНА так же ушла... Она тоже думала, что ее никто не любит... Она тоже устала...
НО я остался! И ЕЕ нельзя вычеркнуть из моего сердца... я ее люблю!
ВСЕГДА....!
Реклама
Реклама