Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

ПРОДОВЖЕННЯ РОМАНУ...

9 августа´05 16:08 Просмотров: 313 Комментариев: 0
Це її життя і її вибір. І її, чесно зароблені оцінки. Тож, історія України. І викладач ще з привітом. Дібрали ж такого. Ну звідки їй, вісімнадцятирічній дівчині знати час отримання князем Данилом ярлика од Батия. Та головне, для чого це їй. Вона що, побачить той ярлик чи буде спілкуватись з Данилом? Ця думка викликала у дівчини посмішку. Дійсно, а коли спілкуватись довелось би, то про що вони б говорили. Мабуть, про природу. Чи про час. Чи про… Скільки цих “про”.
А погода за вікном просто чудова. Прямо манить на вулицю. Ні, зась. Ще дванадцять питань. Хоч щось радує: лишилось дванадцять з шістдесяти. Так, прикинемо, це по два питання в білеті. Один простий і один складніший. От якби попався ярлик чи ще щось з давнини. У сучасній історії вона погано розбиралась. Трохи зацікавилась під час помаранчу, а зараз… Ще сорок хвилин. Іра писала відповіді на кожне питання на окремий аркуш, хоч і ніколи ними не користувалась. Так запам’ятовувалось легше.
Добре усе ж, що є окрема квартира. У батьків вона б не могла так спокійно готуватись – весь час би заважали трелі телефонів, звук телевізору чи ще щось. А тут… спокій і підготовка. Завтра вона дозволить собі піти гуляти, може і на цілу ніч. А сьогодні лише історія. Треба включити музику. Яка різниця: тиша чи приглушений пісенний супровід. З ним навіть краще. Ірина любить музику. Не можна сказати що вона в ній добре розбирається, але безперечно має свій неповторний смак. От і зараз, почувши “Варто чи ні” Пономарьова вона замугикала собі під носа. Ні, так справа далеко не посунеться. Треба дослухати і вимкнути магнітофона. Історія, історія і ще раз історія. Але думки дівчини були вже на у Київській Русі чи Галицько-Волинському князівстві, а значно ближче до цього дня.
Іра закрила очі і згадала своє кохання. Олексій… таке ім’я мало воно до позавчорашнього дня. Герой. Джентльмен. Закоханий. Клявся і божився що любить лише її, а вийшло… як завжди. Ні, вона не простить йому. Зраду не прощають. А тим більш зраду з подругою. Ха, клястися у коханні, а потім переспати з подругою, знаючи про те, що їй, Ірині, коханій і дорогій, це стане відомо вже на ранок. Чи не знав цього. Тоді він ще й тупий до всього. Ні, до хлопців треба ставитись по-іншому – погралась і забула. Саме такого вона знайде завтра. Помста? Та не смішіть мене. Я не мщуся, я просто вирішила змінити ставлення до хлопців, - відповіла Ірина своєму невидимому співбесіднику, може навіть совісті. – Це моє повне право. Я хочу тепер розваг. Хм, варто чи ні жити без тебе. Так, тепер він поспіває мені серенади, позавалює квітами, але… все. Для мене його не існує. Зрадник.
Годі. Розскиглилась. Історія – ось що зараз найголовніше. Усе інше потім. Іра знов взялась за підручник та зошити і почала швидко писати. Погода ж за вікном все буяла різнобарв’ям. Висока і довга веселка ще більш підфарбувала небо, схоже тепер на палітру художника-авангардиста, яка поєднувала неспіввідносні кольори, створюючи незабутню гамму.
Хоч цього було ще не видно, та день, що приніс таку радість, поступово відходив, поступаючись місцем вечору. Спадала щаслива спека, що відчула після дощу друге дихання, заходило вже сонце, продовжуючи осявати землю вже не теплим, але від того не менш світлим промінням. Вечірня прохолода несла спочинок і умиротворення. Олексій лежав на ліжку і думав. Так, йому зараз було про що думати. Зробити таку дурницю. Для чого? Що ж підштовхнуло? Олекса грався з собою, бо добре знав що, як і коли підбурило його на таку дурницю. Але відважитись визнати себе йолопом він не міг – треба шукати виправдання. У душі хлопець знав – треба було думати головою, а не іншими частинами тіла, та це важко вдається у подібних ситуаціях. Це було його найголовніше і найсуттєвіше виправдання на сьогодні. Що тепер? Йти до неї, бо на дзвінки Іра не відповідає чи ні? Мабуть, ні. Лекс, як звали хлопця в компанії, був переконаний: дурна дівчина безтямно у нього закохана і нікуди вже не подінеться. Ну що сталось? Ну піддався пристрасті. Ну, з ким не буває. Подується і забуде, простить. Лекс знав, він ні хвилини не кохав Іру, просто він міг вдало її використовувати. Без неї, вірніше її грошей, він не зміг би жити на широку ногу, як жив зараз. Втрачати курку, що несе золоті яйця і буде нестись стільки, скільки захоче він, було б верхом ідіотизму. Пік дурощів, як казав колись батько. Добре, коли вона не подзвонить завтра, доведеться їхати, просити пробачення, може навіть принижуватись. Нічого, красиве життя варте цього. Головне, помиритись. Усе інше не так суттєво. Навіть він згоден обмежити себе, звичайно не на багато. Обмежити заради неї свою волю, кому б це не сподобалось. Хіба вона не купиться?! Куди їй подітись… І з великим почуттям самозадоволення Олекса потягнувся за пляшкою пива, не відриваючись від телевізора. Пиво, музика, спокій… Що ще потрібно для щасливого життя?! Нічого більше. Як там ті америкоси кажуть: nothing more. Саме так, нічого більше. Чорт, а я таки припустився помилки. Здурів чи що?
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама