Намагаюся схопитися за кожну ниточку...не відпускаю тебе, а разом з тобою і минуле...Надіюся,що все буде добре, що все буде "як колись"...Та "як колись" вже не буде. Не буде довгих розмов, не буде прогулянок до світанку і ніжні слова вже розвіяв дим. У пам'яті лише твої звинувачення у моєму приниженні... Принижуюся? Та ні, це лише у тебе є таке поняття. А я намагаюся втримати і зберегти ту невелику частинку нашого життя і наших стосунків, яка ще існує, яка ще не розбита твоєю реальністю. Мені це погано вдається, але я хоч намагаюся...не те, що ти! Знаєш, а у моєму житті не було ще такої людини , за яку варто було б боротися. З'явився ти...намагалася втримати...не хотіла відпускати...боролася...А тепер мені просто цікаво - навіщо?.......
Як казав Хорхе-Люїс Борхес: "Я скоїв гріх, який є найгидкішим з усіх гріхів, можливих для людини, - не був щасливим."
Тому,чини так,як вважаєш за потрібне. Варто спробувати. Але повертати те, що було "колись/десь/там" не варто.Почни будувати новий,чистий,просторий і світлий дім під назвою "Двоє".
Це дуже глибоко. Таке не коменту.ть. А якщо і коментують, то щось у стилі "Відпусти - як твоє то повернеться, а як ні, то знайди і добий". А я хочу сказати одне. Зроби все, чого хочеш. Варто чи не варто... Без різниці. Щоб не жалкувати за втраченими можливостями.