Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

no name

6 декабря´11 12:47 Просмотров: 465 Комментариев: 0
Дивне це місто, де доля лишила мене наодинці з собою.
Чи може й не дивне зовсім?
Іноді є таке відчуття, що якби й міста мали душу, то в цього вона була б мертва, або, у кращому(гіршому) випадку загниваюча.
Я чую міста...
Я чула багато міст-місць які відчували розпач, спокій, розміреність, бііль, відразу...
Моє ж місто - мовчить. навіть не чутно його подиху. Тиша.
Хоча колись я її чула, цю душу, років з 6 тому, останній подих чула десь 4... Це місто говорило зі мною. Іноді сумно усміхалось, іноді спало, рідко коли злилось і часто часто впадало в ностальгію.
а зараз... тиша...
І цей асфальт-бетон-бруківка  просто мертво-сірі. І небо як шматок дитячого кольорового паперу.  І все частіше стаї воронів літають-шукають. Здобич.
Літають над трупом міста, харчуюючись падаллю якої так незміримо багато...

рознести би це все... Знищити до останнього метру квадратного асфальту, до останньої бруківки, до фундаменту всі будинки. ВИгнати всіх. І щоб лише духи предків і я.
Бо більше нічого не треба
Теги: місто, name
Мне нравится! Понравилось: 2
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама