Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Я вирізаю з себе мальовничі епізоди...

2 октября´12 12:46 Просмотров: 961 Комментариев: 0

П.С. Боюся навіть перечитати це, бо щось всередині заклякнеі довго не відпускатиме, тож я можу просто більше не вдихнути через біль…

Часом руки доходять почистити смс. Багато мотлоху, мовляв.Хоча, насправді, майже весь мотлох я повидаляв за минулі рейди. Тож у моємутелефоні лишилися смс-ки від чотирьох дівчат – двох кохав, двох любив. Тиква,Небо, Ната, Попелюшка… Насправді, боляче тепер тільки від перших двох, відінших просто сумно. Такими рейдами мені вдається повидаляти кілька їхніх смс-окі глибоко в душі, крізь біль, віриться, що колись там мій телефон очиститься, ая із ним… Найбільшим жахом у цьому випадку є той незмінний факт, що для того,щоб видалити смс, потрібно спочатку її прочитати, не те що всі разом видалити… Читаєші кожну третю рука просто не підіймається видалити. І всередині мене щосьнариває від цих: Хочу тебе поруч… Кохаю тебе… Муррр… Хочеться у цю саму митьнаписати щось Небу або Тикві. Нестерпно. Майже до судом. Але ні… Я знаю чому.Бо це ні до чого не приведе. Це нічого не врятує. Це немає майбутнього, якщовзагалі має шанс. Хоча я радше схильний думати, що мені одразу ж скажуть «ні»,тож і не треба буде чекати, щоб вляпатись у ті самі проблеми, які ми так і незмогли вирішити. Читаю в телефоні тиждень за тижнем: згадую усе що було. Які жці слова все-таки цінні на пам'ять та як нестерпно я хочу, щоб їх не було, бовони більше не функціонують ніяк окрім болю… І от, іноді отримую легкіподарунки – якісь образи чи крики на мене. В такому випадку залпом вдаєтьсявидалити до десяти смс не дивлячись. Але ж їх все одно лишається так багато іколи я видаляю кожну, то наче іржавим ножем клаптик від прозорої душі відрізаю.І не дай Боже додуматися займатися цим вночі, бо сил дихати вже буде нізвідкивзяти… Думаєш: ну чого тобі не вистачало – все ж було так чудово. А потімзгадуєш, що ти робив чи не все що міг, і не від тебе залежав кінцевий результат– це відчайдушно знецінює сам факт мене… Але найбільше мене переповнює страх,який пронизує та змушує заклякнути, наче мене тут немає, бо він може почутимене і спинитися… Страх, що більше не буде кохання. Що ідеальне так і неприйшло, а всі страждання та намагання були марними, бо все вирішили за мене –жінки це вміють…  Господи, чому коханнядо цих двох відчайдушних, із якими неможливо уявити собі гармонійне сімейнежиття, так і не пройшло?.......... Нащо воно мені тепер?... Чому воно розриваємені нутрощі раз на місяць, хоча я й знати не знаю як вони там живуть. Нащовоно мені тепер? Дай відповідь хоча б на це питання, будь ласка… Сподіваюся,Небо щаслива. Якби я зараз помирав і міг попросити тільки про щось одне, то моєбажання було б таке: Хочу, щоб Небо була щасливою. Завжди. Вона на цезаслуговує більше, ніж будь-хто, про чиє існування мені доводилося знати. У цюмить у Всесвіті змінилася б його першооснова. Можливо, ми колись зрозуміємочому. Але, нажаль, я зараз не помру… Тому лишається сподіватися на випадок, щоб щастя самЕ знайшло її…

Теги: кохання, любов, самотність, страх, сум, біль, ніжність, сумно, Ната, тиква, Попелюшка, судоми, втрати, жах, питання до Бога
Мне нравится! Понравилось: 1
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама