За подертими хмарами мрій, які відпустила, впустила, розірвала на клаптики, нарешті видніється сонце... Сонце промінням з весни зазирає до самого денця душі. Так легко, так ніжно, так обережно я мрію. То теплого диска, простягаючи руки, втопивши в промінні кінчики самі... Я дихаю. Живу. Заплуталось в волоссі декілька найласкавіших промінців.... Я їх там збережу... Нехай і поруч з димом сизим, що з минулого вївся до серця... Та добре сонце все затьмарить... Яскраве сонце зцілить все... й зігріє... Так... тепло.
Теги:
тепло, сонце