Роздираю кігтями душу свою, Бо навіщо треба хоч комусь слабка. Роздира до крові, я не хочу чути Всі слова про що-небудь Поза тиші дози. Я не хочу бачити, як втікає щастя, Отже просто треба Позбутись його, Отже просто треба Змиритись Й легко відпуститись у безкрає небо, Де пташки байдужі Да й в дарунок пір'ям Залоскочуть душу. Залоскочуть залишок, щоб було простіше Наче тії мавки, холодом зігріють. Я не хочу більше люде відчувати. Хай би мої очі вічно та й брехали, Що навколо пусто... Що лунає тиша... Так би і про жила... До самого пекла.