Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

...вирване з контексту...

Отредактирована 19 июня´14 13:01 Просмотров: 539 Комментариев: 3

Шла третя година поспіль, невідомо якого дня. Ще тиждень тому можна було впевненно сказати: вона заблукала. Втратила себе. Чи його. Тут все було трохи складніше. 
Була десята година вечора, ліхтарі вже заманювали рожевим неоновим світлом, але сонце ще не встигло сильно сховатись за горизонт. Вона блукала темними ледь займаними рожевим світлом вулицями невідомого їй міста. Взяти квиток в один бік на ранок, щоб ввечері опинитись тут, насамоті - цю ідею їй навіяла книжка, а каталізатором став він. Але про це пізніше. 
Десь за кутом дріб'язко прошелестів ровер. З вікна на другому поверсі було ледь чутно змішаний гул телевізора і миготіло блакитним. Але ці звуки були майже єдиними її супутниками. Ще було щось. Невизначене. Але дуже сильне. З кожним кроком їй ставало все тяжче йти. Серце, - подумала вона. Я так і не сходила до лікаря, а він просив. Хоча ні, він навіть благав - слова були звичайні, але очі, вони благати несамовито. Мабуть через батька.
Вона часто ловила насолоду від перебування насамоті, але зараз це було небезпечно. В скронях скажена пульсація, ліву руку і ногу пронизує як голками і огортає онімінням, серце щимить, зір почав затуманюватись - а поруч ні душі. Жодної. Навіть незнайомої.
Вона зупинилась. Заплющила очі. Віднайшла рівновагу. І почала глибоко і повільно дихати. Глибоко. Повільно. Жоден з симптомів не зник, але з'явилось трохи впевненності. Так,  вона сама. Так, це зовсім незнайоме місто. Так, її тіло невпинно благає про допомогу. Але ж все в її руках.
Що вона забула тут? Чому не спромоглась нікому сказати про це? Чому вона нічого не розповіла йому? Не подзвонила?
Вона ніколи не відчувала залежності від засобів коммунікації - ні від телефона, ні від інтернету. Але зараз це мав би бути єдиний спосіб зв'язку з ним, але... Її телефон поцупили в потязі, а ноутбук вона не взяла з собою. Вона взагалі не хотіла нічого брати, нічого зайвого. Нічого, що могло б викликати спогади. З речей була підзарядка на сонячній батареї - дякувати брату за такий доречний подарунок - блокнот з добре заточеними олівцями, улюблена футболка, мультитул, окуляри, трохи грошей і деякі дрібниці.
На мить вона подумала про лист до нього і навіть почала напружувати пам'ять, щоб згадати адресу, яку вона колись знала напам'ять. Їй здалось, що ще зовсім недавно вона підписувала йому листівки і саме з того часу запам'ятала його адресу. Хоча ні. Ще раніше - саме коли подивилась її в спеціальній программі на роботі.
- Чорт! 
Серце не давало всьому організму зосередитись і вона змогла згадати лише місто. До того ж, вона там була декілька разів. А йому про це так і не сказала.
Можна почекати до ранку. Раптом їй стане ліпше і вона все згадає. Хоча кому вона брехала. Їй було достеменно відомо, що все буде тільки гірше.
Все ж таки вирішила дочекатись ранку. А зараз можна продовжувати йти в нікуди. Навколо були і вулиці, і будинки, і навіть де не де ледь помітні перехожі, але її подорож не мала жодної мети. А якщо немає мети - немає і напрямку. 
Щоб відчути себе трохи впевненішою, вона подумки малювала маршрут, по якому їй потрібно було пройти. Ця зосередженість надавала наразі її життю сенс. 
Раптом десь позаду вона почула кроки. Зупинилась. Ніби нічого. Знову зашелестіла втомленими ногами по бруківці. І знову почула звуки, що не належали їй.
З самого дитинства вона боялась декількох речей: темряви, собак, висоти і, більш за все, невідомого. І от зараз майже все це поєдналось в єдиний острах. І тільки і до того близький подих смерті змусив її обернутись. 
І що вона там побачила? З її поганим зором. З згущенною темрявою. З хвилюванням. Тільки примару своєї уяви.
Взагалі-то завдяки саме її уяві вона віднайшла себе в мистецтві - вона почала працювати дизайнером. А згодом зрозуміла, що більш за все їй подобається малювати комікси. Мало хто розумів, як цим можна було заробляти на життя. Але їй було байдуже через них.
Стрімкий рух, який супроводжувався свистячим вшиком дуже швидко повернув її в реальність. Останнє, що вона встигла побачити - ножиці, перемотані синьою ізолентою і очі з дивним каро-зеленим відлунням. П'ять хвилин закінчились. Він все ж таки зробив свій вибір.


***

«Нет, не может это быть она. Ну откуда здесь? Она бы позвонила».

Он стоял в полной темноте на балконе с чашкой травяного чая и сигаретой. Глаза беспощадно всматривались в темноту там, плыл женский силуэт. До боли знакомые черты. Нужно было сходить за очками, но он боялся потерять ее из виду. Вдруг он сейчас уйдет, а когда вернется, она растворится в немой темноте. Он не хотел рисковать. Внезапно девушку повело. Она остановилась и опустила голову. Слегка приподняла левую руку и отвела ее в сторону. Этот жест он не спутал бы ни с чем. «Так и не сходила к врачу», пронеслось в голове. Девушка немного постояла, глубоко дыша, и медленно отправилась дальше. Еще несколько шагов, и её нога подкосилась, она вытянула руки и рухнула на землю.

 Нужно было действовать. Он забежал в квартиру, на ощупь влез в свои тапки, схватил с полки ножницы и рванул во двор. Девушка лежала на земле и смотрела перед собой. Ему показалось, что она не понимает, что происходит, в мыслях она продолжала идти. Ее дыхание было частым и неровным, тело едва заметно вздрагивало — она задыхалась.

Он подбежал к ней, вскинул ножницы, словно скальпель, и полоснул по ее груди, разрезая сперва реглан, а потом и футболку.   Он три раза сильно надавил на грудь и вдохнул в нее немного воздуха, снова надавил и вдохнул, надавил… вдохнул… раз за разом. Так продолжалось минуты две. Он вспотел, дыхание сбилось и от глубоких вдохов кружилась голова. Но сейчас это было не важно, главное не останавливаться, она должна жить. Наконец  он услышал хриплый протяжный вдох, потом еще один — девушка начала дышать. Он упал на землю и затих, наслаждаясь звуками человеческого дыхания. Девушка приходила в себя, она открыла глаза, повернула голову, посмотрела на него, устало улыбнулась и тихо сказала: «Привет». 

 

Мне нравится! Понравилось: 4
Пожаловаться
Комментариев (3)
Отсортировать по дате Вниз
Ведьма__    19.06.2014, 15:39
Оценка:  +2
Ведьма__
мурашки....красиво! в прочем как всегда=)
LicGi    19.06.2014, 17:31
Оценка:  +2
LicGi
Ну, в этот раз это совместная работа) Моя часть — та что на русском. Я рад, что понравилось.
Ведьма__    19.06.2014, 18:16
Оценка:  0
Ведьма__
в таком случае, ты халтурил=) мало буков написал=)
Реклама