Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Книгоотчет. Наконец просто лето - Август.

Отредактирована 22 декабря´14 14:59 Просмотров: 765 Комментариев: 9

1. Іван Багряний. Сад Гетсиманський. 

 

Далекого 95-го року після закінчення школи при вступі до вишу вперше почула прізвище Багряного, тоді в школі вчили його "Тигроловів". Але це були 90-ті не у всіх школах навіть вчителі прочитали твори вигнанців, репресованих та дисидентів, а так як у мене ще був і фізмат клас, то з Багряним була не знайома. До вишу того року не поступила, хоч Багряний мені й не попався (виною була Анжеліка, яку читала запоєм замість готуватися до іспитів). Наступного року в деяких вишах замість іспитів з української мови та літератури потрібно було лише написати диктант, а з синтаксисом завжди не дуже дружила, то й заходилася готуватися до іспиту з книжечкою творів для диктантів і там мені зустрівся текст, в який закохалась:

"…Буйні каштани стоять безкінечною шпалерою й тримають на сонці чудесні свічі – свічі своїх квіток. Каштани, наче великі панікадила, парадно розставлені на вулиці, встромлені в чорну, зволожену майським дощем землю. Вони стоять і тріумфально кадять в небо золотим пилом, пахощами, буйним пафосом цвітіння, а на листах і на свічах квіток мерехкотять дощинки, діаманти краплин, випромінюючи веселки… А по вулиці йде пританцьовує, сміхом заливається молодість, їхня молодість, його молодість, - по Києву, по столиці його землі, по бульвару Шевченка, - безжурна, відважна, горда, закохана молодість! І їй присвячує сяйво фантастичних зелено-рожевих панікадил… Каштани…"

Це був уривок з великого твору Івана Багряного "Сад Гетсиманський". І потім майже 20 років я йшла до цього твору. Закохавшись в красиве порівняння каштанових свічок з панікадилами, навіть не могла уявити, що цей уривок буде самим сонцесяйним і світлим в усьому романі, який читається надзвичайно легко, не дивлячись на тему підняту в творі.
Роман починається з подій 37-го року, коли по смерті батька в рідній хаті збираються його діти, 3 сина, які зробили кар'єру в різних сферах радянського життя, наймолодша донька, яка жила з батьками й 4 син – Андрій – репресований, ще в 33 за свою приналежність до Українського пролетаріату, який хотів бути вільним від Московської влади, і який втік з каторги, поневірявся просторами радянського союзу, та повернувся на батьківщину щоб вшанувати пам'ять про батька. За чиїмось доносом, його тієї ж ночі забирають до міліції, а потім переводять до Харківського НКВД. Закінчується роман 1939 роком – коли Андрію, його братам та сестрі було винесено вирок. 
512 сторінок роману вмістили – 2 роки життя, і величезний прошарок "людішек", серед яких зустрічаються й селяни, й пролетаріат, але здебільшого то інтелігентні люди: начальники, голови спілок, інженери, професори, священики, письменники, лікарі; є колишні полум'яні революціонери, які стоїли у витоків радянського союзу; махновці, троцькісти, і навіть ті, що були чекістами, ще півроку назад. З багатьма людьми за ці 2 роки перетнулась доля Андрія. Були серед них й відкриті люди, сильні, незламні; були й слабкодухі, сексоти, жадібні, підлі. Одних було розстріляно, інших пущено етапом. Багато хто з них зламався, хтось збожеволів. 
Надзвичайно точно показано Єжовську машину в дії, ті конвеїри, на яких люди ламались перетворючись в ніщо. Московські щупальця було всюди "краще переламати ребра 100 невинним, ніж пропустити одного винного". Підозра і вербовка (закладання друзів і ворогів) була всюди. І от, що цікаво. Скільки було загублено грамотного, ЧЕСНОГО народу. А залишились хто? Підлабузники, непотріб, Юди, жополизи. То, що ми хочемо тепер, як з цього "гівна" може вийти свідома патріотична людина, якщо вони дрижать тільки за свій скарб, і щоб тільки не тонули його та його близьких, й навіть не задумається, що якщо та машина набери обертів, то і він теж може потрапити, нехай навіть випадково, але потрапить і з ним підуть його близькі. Бо не можу бути в сім'ї тільки один крамольний. У тієї московської влади кримінальні стояли на щабелі вище ніж політичні. Тобто босота, яка вміє красти та вбивати, більш прихильна владі, ніж ті хто має власну думку, ті хто ратує за вільний народ, і особливо якщо ті думки йдуть всупереч "головній лінії партії", хоча багато з тих хто пропагує та захищаю цю лінію партії, навіть не знають в сому вона полягає. Вони знають що є план по політв'язням, як по заготівлі картоплі чи хліба. І це ж радянська влада, значить план потрібно не тільки виконати, алей перевиконати. І засовується до буцегарень безліч людей, яким заборонені зустрічі з рідними, передачі, та навіть спального нормального місця немає. Спання у позі "валет замком". Це вже не кажучи про тортури моральні й фізичні, приниження. Головне щоб вибити "чистосердечне зізнання". 
Моторошно стає від тієї несправедливості, від того свавілля, що чинили садисти, по іншому не можу назвати тих людей. Ті хто не змогли існувати в тому суспільстві (чекісти, прокурори,…) ламались. І як влучно сказав Андрій, про те, що ті хто проводить допити, не зможуть спати ночами, жити вільно, кохати, мати дітей, без того щоб перед ними не спливали образу замордованих, зламаних, розстріляних ними людей.
Але поки є такі як Чумаки, Васильченко, Штурман, Давид, Сашко Грязнов (взагалі окрема історія, як кримінальника покарали за провину запхнувши його до камери політичних, і як він через місяць проведений у політичних, сам став політичним, навіть більщ свідомо політичним, ніж ті хто знаходились в цій камері, бо як може бути чистильник взуття перського походження бути політичним), людяність не буда зламана, духовність буде існувати. 
Завжди була патріоткою своєї держави, хоча в моєму роді кого тільки немає (поляки, українці, латиші, можливо росіяни й білоруси). Але скоріш всього генетична пам'ять про репресованих, розкуркулених, розстріляних і зігріває той вогонь, що горить в грудях багатьох українців. 
Скільки наснаги потрібно було тім в'язням щоб перенести те життя, а вони примудрялись не прости виживати, а ще вчитися (Санько Печенізький), співати пісень (їх було дуже багато, в кожній камері де довелось побувати Андрію, завжди співали пісень), вести господарство (лагодити одяг, підтримувати чистоту), хоча це було занадто складно при тій купі заборон, що вони мали. А ще не дивлячись ні на що, їх підтримував гумор, бо без глузливого ставлення до ситуації, до свого вигляду можна було б збожеволіти.
Книга віднесена до улюблених, з намаганням долучити до її прочитання усіх знайомих.

"…Будеш проклятий, милий синочку, Як зігнеш себе, мов билиночку!..."

2. Эрик-Эмманюэль Шмитт. Два господина из Брюсселя.

 

 

После "Одетты" знала, что новеллы Шмитта будут хороши, но чтобы настолько даже не ожидала. Книга шикарна. Все 5 новелл неподрожаемы. Они о любви, но не такой как в женских романах, здесь вы не найдете черноволосых мачо, падающих в обморок барышень, беспечных подростков. Новеллы пропитаны любовью, которая стоит выше страсти, постели, и банальной "любви".

1. Два господина из Брюсселя
Когда два человека истинно любят друг друга, какое имеет значение какого они пола, ведь главное это их чувства, доверие и смогут ли они пронести свою любовь до последних своих дней. И вот Жан и Лоран решает скрепить свои узы, но в середине прошлого века такие браки не заключались и они, втайне присоединившись к настоящей брачующейся паре дают клятву Любви. Волею случаю они иногда пересекаются с Женевьевой и ее мужем. Парадокс, но Женевьева со своим мужем не счастлива. У них есть дети, но он лентяй и гулена. А вот Жану, а в особенности Лорану так бы хотелось иметь ребенка. Это уже сейчас такие пары могут усыновлять детей или им их рожают суррогатные матери. В те же времена они были обречены на бездетность. На какое-то время их ребенком пускай и на расстоянии становится Давид плод поздней (запоздалой) любви Женевьевы. Очень трепетная новелла.

2. Пес
Самая лучшая новелла этого сборника. Она в первую очередь о человечности. О том, что порою животные оказываются более верными и преданными, более понимающими и не владеющими геном подлости и предательства. Еврейский мальчик оставшийся в живых после того как забрали его семью, узнавший доброту, взаимопомощь и несправедливость попадает в концлагерь, где система людей превращает в пустую оболочку и только бродячей собаке все равно кто перед ней ариец, русский или еврей. Любовь и дружба с собакой была пронесена через всю жизнь.
кого легче любить – человека или собаку: И кто лучше отвечает на вашу любовь?
Босерон Аргос самый близкий и понимающий, самый преданный и верный. И вместе с тем великая тайна.

3. Жизнь втроем
Новелла прекрасна своим окончанием. Есть такие произведения читая, которые постоянно задаешься вопросом о чем это, для чего такие поступки и слова, а потом приходит финал и тогда начинаешь аплодировать целостности сложившейся картины. Добавлю, что эта новелла еще и о музыке. Иногда говорят, что мы любим другого человека не как его самого, а как свое проявление в нем. Здесь же любовь к женщине – это как некая трансформация любви и восхищению ее первым мужем.

4. Сердце под пеплом
Почему иногда чужих детей мы любим больше чем своих. Почему с чужими людьми нам легче найти общий язык, чем с теми кто с нами рядом. Что такое для женщины, матери потерять своего единственного ребенка, тем более если последний ваш разговор был не самым приятным. Как пережить потерю и поиск утраченного, хотя бы отголоска через пересаженные органы. Все чувства матери до и после, и что нужно чтобы сломить стену и перестать мучить себя и окружающих.

5. Нерожденный ребенок
Любовь может быть разрушена и менее значимыми событиями. Главное что эти события привели к краху мечтаний и ожиданий. Он и она жили друг для друга, но была безумная мечта иметь детей. За карьеров слишком затянулось время, да и оба имели гены разных наследственных заболеваний. Но вот оно счастье – она беременна…. и таки да наследственное отклонение. Что делать в этом случае? Какое принять решение?

5 сильных новел, были прочитаны на одном дыхании. Однозначно советовать всем и в любимые.

 

3. Таня Малярчук. Звіросолов.

 

 

Є книжки для вдумливого читання, є для того щоб підштовхнути до чогось, є пусті, абсурдні, смішні, а є книжки, які читаєш і майже в кожному герої когось пізнаєш. Начеб-то автор озирнувся навколо себе й кожного змалював словом.

Gallus domesticus. Таких дівчат як героїні повнісінько приїжджає підкорювати столицю, тих які вчились аби як, розуму так собі. Та й від життя начеб-то небагато хочуть. Цікаво спостерігати за людьми які оточують Капітоліну. Сподобався своєї правдивістю момент в підземному переході (так-так у нас люди не розуміють альтруїзму)
Canis lupys famialaris. Думаю той хто хоч раз стикався з біганням державним установами зустрічав таку собі Ельвіру Володимирівну. Яка й готова вам допомогти, але якщо це дійсно вам потрібно і якщо вона звичайно не буде заклопотана іншими справами. Мене завше вражає як робітники державних установ можуть своє постаттю, поглядом, декількома словами показати свою значущість і зверхзаклопотаніть.
Aurelia aurita. Тепер ми з вами завітаємо до лікарняної установи, такої звичайнісінької районної поліклініки. 

"…вони мені однаково не допоможуть, тільки гроші здеруть. І мені не шкода грошей, я заплачу, але вони не допоможуть. Поглянь на них: ці дві жінки не люблять людей. І ті, що не люблять, не можуть допомогти в принципі, навіть якби раптом з якогось дива захотіли"

Терпіти не можу дільничних терапевтів, не виключаю, що серед них є гарні лікарі, але по більшості, то невдахи.
Rattus norvegicus. Наскільки деякі люди подібні до тварин, і як іноді тварини можуть для одинокої людини стати більше ніж оточуючі люди.
Corvus Corax

"Осінь – пора старих фотографій"

Оповідання, яке нагадує мені осінній парк, грає музика на баяні, і люди похилого віку: чоловіки в піджачках з орденами і медалями на грудях, жінки – з гасовими хусточками на шиях, з гарними зачісками і підмальованими губами танцюють під віденський вальс. Напрочуд красива історія.
Limax maximus. Що спільного між чоловічою зрадою і слимаками. Й те, й те огидне і слизьке, й так не хочеться в цьому виборсатися. 
Sus domestica Як за часту нам хочеться зрівнятися з тими хто нас оточує, хоча можливо не ми не гідні з ним спілкування, а вони, бо вони бачать тільки зовнішній фасад, і надають перевагу зовсім іншим речам ніж ми.
Lepus europaepus. Герої цього оповідання зустрічаються нам кожного дня. Кожен з нас проходить біля яток, за якими стоять такі продав чині як Гальшка, й тих водіїв Іванів, ми бачимо кожного дня по декілька раз. Тільки ми не звертаємо на них уваги, як і вони на нас. Але в кожного з них теж є свої тайни, мрії та сподівання.
Puma concolor. Кожна людина мріє зустріти того єдиного з ким можна прожити усе життя. Але зачасту ми навіть самі не уявляємо чого ми насправді хочемо. І можливо якщо, до того що в нас є додати три дні насолоди, то можна буде потім цілий рік насолоджуватися самотою.
Thysania agrippina Ну от чому нахабним завше везе більше, ніж скромним дівчатам (жінкам). Чому до того кого моляться не звертає уваги на молящихся, а та яка не перед чим не зупиниться у своїй меті, навіть ніколи у нього нічого не просила. Невже краще просто злетіти метеликом до Святих небес, ніж спробуваним на землі жіночого щастя. А ідея з метеликами до свят мені дуже сподобалась.

 

4. Сомерсет Моэм. Маг

 

Яркий представитель готического романа, не смотря на достаточную предсказуемость сюжета читать было весьма интересно. Одна из финальных сцен (борьба Артура и Оливера) – весьма красочно описана, шикарно бы смотрелась на экране под звуки вагнеровской музыки. 
Он и Она, между ними любовь-благодарность и любовь-поклонение красоте. И тут появляется он всесильный Маг. А по сути обиженный на всех и вся человек, который обладает знаниями более объемными чем у многих. Была ли его сила и знания от магии, сложно сказать. Учитывая сумашествие его матери, можно предположить, что какое-то генное отклонение, плюс владение гипнозом и разными рецептами позволили ему проводить определенные манипуляции по созданию своего образа и дали возможность подчините себе волю Маргарет. Если бы не наступили на его самолюбие или если бы раньше заметили его влияние на окружающих. Как всегда если бы да кабы. Иногда герои были нерешительны в своих правильных поступках, не полностью доверяли своей интуиции, но тогда бы не было этой книги.
Хороший, добротный роман, который легко читается, не смотря на обилие философско-мистических мыслей. Образы героев – живые.

 

5. Борис Виан. Осень в Пекине.

 

Не помню есть ли близ Пекина пустыня, в Китае так точно есть. А в остальном название завораживает и притягивает себя, и с каждой страницей становится уже все равно, что название и содержание абсолютно не подходят друг другу по прямому наполнению. Но как сюрреалистичный абсурд в стакане с постмодернизмом – это очень гармоничное сочетание. 
Не могу сказать, что Виан мой любимый писатель, и уж точно не буду выпивать всю бутылку вина "Борис Виан" одним махом, его нужно смаковать порционно под настроение. Чтобы получить максимальные эмоции. И если меня попросят посоветовать книгу в сюрреалистическому жанре, не задумываясь предложу познакомиться с творчеством Виана.
Герои – люди, которые любят, работают, делают ошибки, безумно увлечены своей работой, бюрократы. Все те кто окружает нас каждый день. Но их поступки на первый взгляд кажутся безумными, но только если воспринимать их буквально.
Аббат Грынжан (Иоанчик) "нашей Матери Ехидной, Слепой и Апостылевшей Церкви" – такой великолепный персонаж, со своими молитвами, катехизисом и правилами прощения самого себя. Шикарный образ современного духовенства. 
"Религия для того и придумана, чтобы покрывать преступления" 
Амадис Дюдю – шарж на директора мелкого звена, который сам по себе ничего не решает, но зато какой пафос перед теми, кто ниже его. И каким значимым и незаменимым считает себя. Его появление в пустыне - это…. ну как можно описать словами творение Виана, его нужно только прочесть.
Разве можно описать коктейль из брызг шампанского, жаркого солнца, дюн, грустного блюза, стука железа об железо, разбитых мечтаний, потных горячих от любви тел, пошлых мыслей, мужчин за …-ть, преступлений и наказаний.
Ведь только люди сидящие за круглыми столами, рассматривающие порнооткрытки, только благодаря донесением червячка, могли дать разрешение на постройку железной дороги в Пустыне, где живут отшельники, ведутся раскопки и стоит непонятно зачем ресторан-гостиница, которая ко всему прочему еще и мешает прохождению железной дороги.
Спасибо господин Виан за этот обжигающе-охлаждающий кисло-медовый, приводящий к еще большей жажде, глоток напитка под названием "Осень в Пекине"

"Имманентная, имплицитная и императивная угроза, объектом которой я являюсь в настоящее время – простите мне эту аллитерацию, - должно быть, некоторым образом объясняет то состояние дурноты, близкое к коме, в котором находится мой физическая оболочка…"

6. Том Стоун. Лето на острове Патмос.

 

Коблево – это далеко не остров Патмос. Но солнышко, море, кафешки на берегу присутствовали в полной мере. Возможно за дверьми какого-нибудь кафе нашелся бы и прототип главного героя. Хотя ментальность у нашего народа другая и сомневаюсь, что кто-то бы так слепо доверять своему компаньону. 
По итогу книга оказалась так себе. Американец приехал много лет назад в Грецию, она его обворожила, встретил любимую, появились дети, семейная рутина, качели с деньгами. И летние мечтания побыть хозяином кафе. Но оказывается друзья-греки и греки-компаньоны это две большие разницы. 
Читалась книга легко, так же легко и выветрилась из головы, остался только солоноватый вкус моря на губах, уза на столике в кафе под тамариском, и белые домики на склонах Патмоса.
Ах еще рецепты греческих и не только блюд, сомневаюсь что сможем некоторые из них приготовить из-за используемых в них ингредиентах (сгущенное молоко без сахара, масло канолы). 
Как книга для пляжа подходит. Возможно ожидала чего-то большего поэтому книга и не оправдала ожиданий. Хотелось больше Греции.


7. Маргарет Эвуд. Год потопа.

Вторая книга из трилогии об Коростеле.

Как и первая часть книга обрывается на самом интересном месте, и у меня уже зудят руки найти третью часть. Хотя эта часть местами мне понравилась меньше чем первая. Так как отношу себя к агностикам то проповеди Адама Первого иногда меня раздражали. Потом Рен вроде и выросла уже, а мысли и поступки остались на уровне подростка, ну не может человек быть во всем таким. Очень интересно как автор в итоге выкрутит весь новый мир. Кто же все таки в нем останется Дети Коростеля, или кучка ученых+ветроградари+те кто попали в изоляцию во время Безводного Потопа. Опять же как и после первой части хочется спросить у людей, куда мы все катимся с нашими гонками за вечной красотой, бессмертием. И возможно уже существует корпорации, в которых сотрудники живут в отдельных ареалах, и имеют намного больше чем мы простые обыватели - жители плебсвиллей. То, что лекарства производимые фармацевтическими корпорациями имеет двоякий эффект уже не сомневаюсь, значит и остальное тоже не за горами((((

Теги: книги, август
Мне нравится! Понравилось: 1
Пожаловаться
Комментариев (9)
Отсортировать по дате Вниз
lavandaS    22.12.2014, 16:00
Оценка:  0
lavandaS
подсмотрела кое-что:)
lyuda_radon    22.12.2014, 16:09
Оценка:  +1
lyuda_radon
А что конкретно? интересно)))
lavandaS    22.12.2014, 22:13
Оценка:  0
lavandaS
пока глянулось там где 9 новелл, заинтриговало:) а ты "Столліття Якова" читала? мне понравилось
lyuda_radon    22.12.2014, 22:42
Оценка:  0
lyuda_radon
Новеллы Шмитта мне оч. понравились, одна из классных книг этого года.
Или ты имела в виду новеллы Моруа из июльского отчета. Там не все понравились, но некоторые были тоже хороши.
lyuda_radon    22.12.2014, 22:43
Оценка:  0
lyuda_radon
Столiття Якова к своему стыду до сих пор не прочла. Хотя уже начинала в бумаге, у Светы брала. А потом решила, что все же прочту в электронном виде. Но за играми на ЛЛ пока всунешь украинскую литературу. Хотя Багряного и Малярчук тоже читала по играм. И вообще Лис нравится , он такой разный
lavandaS    22.12.2014, 23:12
Оценка:  0
lavandaS
да, Шмитта. игры ЛЛ? это что?:) я пока только Якова у Лиса прочла
lyuda_radon    24.12.2014, 08:52
Оценка:  0
lyuda_radon
Шмитт - в любимчиках. 2 сборника и оба хороши. Хочу прочесть у него и другие книги.
ЛЛ - livelib.ru - соцсеть для книгоманьяков, многочитков и просто всех кто хочет узнать о книгах и вести учет прочитанным книгам.
lyuda_radon    24.12.2014, 08:54
Оценка:  0
lyuda_radon
А для тех у кого список хочушек огромен и сложно сделать выбор есть множество разных игр. Игры построены на прочтении книг. Книги можно брать на определённые темы или выбирать из нескольких выкинутых рандомом. Но играть не обязательно, можно просто наблюдать)))))
lyuda_radon    24.12.2014, 08:55
Оценка:  0
lyuda_radon
Лиса первый раз прочла лет 10 назад. Первый роман - Маска - историческо-приключенческ ий
Романа - любовный
И прибуде суддя - психологический триллер
Ну и другие его романы. Главная особенность все разные.
Реклама