Вперше, та не востаннє
10 мая´15 19:11
Просмотров: 479
Комментариев: 2
А ще розходимось з моїм диванолежцем. Він мені розповідає, як я дитину мордую, бухаю тут, що свинка, а дитя, немите, ненагодоване. З його опису гарно я живу! На все часу вистачає: і на випить, і на сєкасом з ким попало зайнятись, і гулянку вдома замутить. А ще виспатись і поїсти! А, ну і дитину замордувать) Щоб я й справді на все часу мала)))
А дитинча, тим часом, росте... Вже нам майже 5 місяців. "Куди ти?!" - питаю я її, а в неї вже власна думка, скоро права дитини мені зачитуватиме та хлопців у дім приведе) Поміряла її сьогодні, вгадайте, 66 см і 6,5 кг! Коли вона встигає?
Лізуть зуби, не сплю ночами, як та вєдьма. (Ведьма, прости за случайный каламбур). Скоро геть здурію, а тоді ловіть мене семеро! Вже й так ходжу по квартирі, як мара не покаяна. Десь читала статтю про те, що баба - це не вік, це - стан. Сукупність багатьох факторів. Так от, я вже майже баба))) Усі мене покинули, одиноко мені, сумно. Як у Ротару: "Не дивись на мене, грай, музико, грай!" і "Наливай, козаче, бо у нас ще є..."
Та й взагалі жить якось моторошно. Днями малолітня шпана під вікнами самодільні петарди бахкала. Хто знає - вони гучніші за звичайні у пару раз. А я спала. Спросоння й з переляку ледь до укриття не побігла. Малу схопила, до вікна - наче все мирно. От зустріну цю шпану у дворі - кінцівки повисмикую!
А так все добре. добре... Рятуйте!
Мне нравится!
Понравилось: 2
Пожаловаться
Комментариев (2)
Отсортировать по дате 
