Коли прийшла нанову роботу, народ, коли дізнавався, з ким буду працювати, жалісливо дивились,хлопали мене по плечу, «тримайся, тобі достався найхеровіший зі всіх тутнаших херових колег, він не «найс», ну і взагалі грубіян неотесаний".
Розповідали, щопопередня колега пропрацювала з ним лише 3 місяці, а потім прєждєврємєнно скончаласьзвільнилась. Одним словом, моя фантазія почала малювати картини з тарантіновських фільмів. Однак, теплилась надія на те, що все таки самий хреновий чоловік-начальник, не може зрівнятись в хреновим жінкою начальником під час пмс-менопаузи-недоєбітен і т.п.
Льова був дуженервовим, з фанатичною швидкістю, крутив ручкув своїх руках, та і взагалі, його понос рєчі мало хто розумів із-за вісконсінськогоа кцента. Льові повезло, довелось мені колись цілий рік морозити свій тухес в тихкраях, тому всі його «факінг шіт» дуже добре розуміла. Прозвала я його місцевимДоктор Хаусом, тому що морозив він все що думав і бачив, і ніколи непосміхався. Хіба інколи його оскал змахував на посмішку. Одним словом,Доктор Хауса недолюблювали і трохи боялись.
Не знаю чому, але в мене до Льови, навпаки, проблискувала певна симпатія. Бачила я в ньому такого мішку-бурчуна з дитячих мультиків, який насправда, не зробить тобі нічого поганого, окрім як попускає пузирьки. Ну а його «понос рєчі» більше сприймався як фонове радіо. Хоч періодично він і буркав з приводу і без, але,коли наприклад, мені хотіли нагло списати 5 днів відпустки ні за що ні про що, або не затверджували бюджет, Льова покриввсіх хуями, розкидав ліктями, івідвоював для мене і те і інше. А міг би, по великому то рахунку, запросто відморозитись. І таких випадків було маса. В критичній ситуації, Льова ніколи не тикав на когось пальцями, а захищав своїх до останнього.
Одним словом, влучніше, ніж Фаїна Р. я не скажу, «Уж лучше быть хорошим человеком, громко ругающимся матом, чем хорошо воспитанной тихой тварью».