Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Мене осінило

25 октября´05 17:44 Просмотров: 341 Комментариев: 1
25.10.2005

Мене осінило, осінило після чекушки випитої прямо на траві і закушеної сухариком, після розмови в стані легкого оп’яніння .. і як не дивно, життєва тверезість в глобальному розумінні слова прийшла до мене в стані фізичного сп’яніння. Мене осінило люди добрі, я зрозуміла одну єдину і архіважливу та архістратегічну річ. люди не закохуються в когось за якісь заслуги, за якусь допомогу в скрутній ситуації, за якусь виручаловку, за якісь слова чи моральну підтримку . вони просто закохуються, раз і назавжди, хоча це раз і назавжди з успіхом белькотіння крилець колібрі може перетворитися на енний раз і постійно....
Вони просто беруть і закохуються, піддаючись якійсь незрозумілій силі притягання, силі тяжіння чи хрін зна якій ще силі.
Люди беруть і закохуються -- просто за НІЩО, просто за ніякі кості, просто за відсутність цих якостей, просто так. Це несправедливо, але реальність ще ніколи не була справедливою в питаннях кохання.
Розкохуються чи забивають на вас болт так само з такою самою легкістю. Про вас забувають, стирають з пам’яті, з генетичного коду, зі свого тіла змивають ваші сліди, і з задоволенням наставляють нові. Ви вже не належите до касти, ви вже не числитесь у списку юзерів, ви вже просто не існуєте.
Така реальність, що поробиш.
І нема чого плакатись по асьці друзям і недругам, нема чого мабуть взагалі тут писати якісь слова, бо слова всього лише на всього слова, нікому не потрібні знаки, без потрібного вам значення, точніше без потрібної вам сили значення для когось, для якоїсь людини.
І знаєте, іноді найголовніше в житті не те що буде а те що є, а якщо у вас під боком в даний момент і дану секунду і даний даністю час є друг з яким можна просто посидіти на холодних рюкзаках, роздусити чекушку, влаштувати одне одному сеанси психотерапії, пообсерати без комплексів як всіх колишніх так і одне одного, … іноді сааме це видається найголовнішим що може бути в процесі морального отверезіння, повернення обличчям до реальності, яка реально існує.
А потім звісно усі розійдуться і роз"їдуться з відчуттям скинутого з пліч тягаря. Щоб знову знаходити на свої тендітні жіночі плечі ще більші тягарі…
Гора не ціль, гора це шлях, а те що нас не вбиває, робить нас сильнішими. І усвідомлення реальності єдино правильний шлях до гори, яку мабуть краще за все обійти. Головне -- не повернутися назад по колу.

P.S. До речі, для всіх хто подумав, що авторка написаного закохалась --- Я НЕ ЗАКОХАЛАСЬ І НЕ ЗБИРАЮСЬ, Я ПРОСТО ПРОТВЕРЕЗІЛА.
Пожаловаться
Комментариев (1)
  (аноним)  26.10.2005, 08:42
Оценка:  0
У цьому є доля істини.
Іноді наше життя схоже на мильний серіал (покруче Бідної Насті), так що аж бридко. Але
Ми закохуємось передусім в душу, якщо знаходимо щось таке чого нема у нас. А розкохаємося коли ми бачимо в цій людині щось, що раніше ми думали у нього (неї).
Реклама
Реклама