Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

14.05.17

14 мая´17 13:18 Просмотров: 159 Комментариев: 0
 У ХХ сторіччі було багато трагедій. Як в Бродського: коли не герой гине, а гине хор. Трагедії ХХІ сторіччя начебто більше перебивають подих, бо масмедіа та безліч візуальної інформації роблять свою справу, але все ж це суперечка нерівних суперників. Та й ХХІ сторіччя лиш нещодавно почалося і ще встигне наздогнати. 

Тим не менш, лякає те, що ми стали неймовірно товстошкірими. Це логічно та закономірно, проте мені навіть складно уявити, як можна із цим боротися. Це якийсь такий темний коридор, що веде потроху вниз, йти легко, він наче сам тебе несе, а коли врешті вкінці стрінеться глуха стіна, то підйом назад буде неминущим чи навіть неможливим. Тут навіть за ельфійські вуха себе не витягнеш. Саме тому мені здається, що лиш нові трагедії нагадають нам, які наші тіла крихкі, бажання прості, а головні цінності зовсім не матеріальні. Сподіваюся, є інші варіанти. Але нас так багато, що врятує лиш панацея. 

Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама