Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

28.09.17

28 сентября´17 1:29 Просмотров: 116 Комментариев: 0

Нам здається, що прийде час для чогось, прийде час для нас. А час тільки йде. І ми лиш втрачаємо. І ніц не приходить. 

 

Шкода людей, що читають книжки та дивляться фільми заради фактів. Заради інформації. Як же ж я боюся таким стати. Не чутливим до мови. З візуальною ще можна якось врятуватися, але  вербальна: вона суха. 

 

От наприклад фраза "я кохаю тебе". Ні, це надто затерто. "Між нами кохання". Кожне з цих слів затерте до жахіття їх врятує хіба що апокаліпсис. "Її посмішка була чарівна". Як це передати? Як пояснити, що це не буденна посмішка гарної дівчини, а легке, наче вітерець, загравання Життя із усім світом, у перший день кохання, що житиме так мало, але так відчайдушно, з часом руйнуючи все на своєму шляху. Як це пояснити? Як це передати? Як пояснити, що погляд, який тебе випадково стрів у найгіршому для цього місці, є найтеплішим, що був у твоєму житті? 

Як дати зрозуміти, що я так більше не можу? Часом ми говоримо близьким "я так більше не можу". Але це сприймається як "мені тяжко". І лиш після зриву та розриву це усвідомлюється як "соте китайське попередження це вже занадто, я навіть фізично не можу це терпіти, я просто здохну, якщо не припиняю це негайно". Скільки фарб цього "більше не можу"? Мовчати 10 днів і медитувати по 14 годин на добу? Це одне "більше не можу", коли ти один на один і немає куди подітися від самого себе. Камера на одного у тюрмі це і правда катування. І навіть мізантропи є схвальними істотами. Бо їм теж треба живитися комунікацією. Хай і негативною. Медитуєш наче у кумарі, і кожен день наче сім. І ти постійно хочеш кинути все це. "Більше не можу". Виконувати фізичні вправи, стискаючи зуби, рахувати секунди, і падати за кілька до кінця. Терпіти біль. Терпіти неповагу. Терпіти насилля. Терпіти самотність. Терпіти. Терпіти. Терпіти. "Я більше не можу".

 

Ми ніколи не сварилися через гроші. Хоча бувало, що останні кілька днів до зарплатні тягнули на 50-100 гривень. Могли посваритися через якусь дурню, хоча насправді причина була у не-чутті до душі одне одного. Наче сліпли на певний час. Не знаю чому. Мабуть, були малодушні. Не розуміли, не знали. Не мали досвіду серйозних стосунків. Це не чіпляло, але всередині здавалося, що ми мусимо ображатися, інакше ніяк не показати як це важливо - цінувати мене і розуміти. Але це хибний шлях. 

За стіною сваряться сусіди. Майже впевнений, що їхні проблеми врешті зводяться до грошей. В мене немає проблем із грошима чи з умовами життя вже більше ніж півроку. Їх не стільки, щоб шикувати чи купувати щось дороге чи відкладати на квартиру чи машину, але досить, щоб не відмовляти собі у більшості буденних забаганок. Я живу у центрі, вчу мову у дорогій школі в малесенькій групі, ходжу до затишної спортивної зали, гуляю, готую, шукаю чим би розрадити свій час, а не де б підзаробити. Якщо дуже грубо, то те, заради чого особисто я поїхав до Києва, я отримав: я заробляю творчістю і живу з цього. Але я згоден це проміняти, щоб повернутися назад у цю маленьку квартиру-студію на Лісовій розміром у 26 квадратних, і чути як за стіною сваряться сусіди, і тягнути на останній сотні іще три дні, чи навіть назад до Одеси, без цього росту і амбіцій навіть у мріях, коли ти стоїш з цією сраною статуеткою, як символом впертості та сили волі; так і працював би адміністратором провінційного коворкінгу ще багато років, аби тільки обійняти тебе перед сном у позі ембріону і мати спокій. Бо я так більше не можу.

Мне нравится! Понравилось: 4
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама
Реклама
Популярные заметки