Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

26.11.17

Отредактирована 26 ноября´17 22:50 Просмотров: 133 Комментариев: 0

 

У вухах Булгаков. Шапки, шапки, погони, невдоволені люди, п'ятниця, чорна, у суботу, метро. На ескалаторі повз проїжджає Дуся. Не помітив, і добре. В когось запах одеколону як в батька, коли мені було 10. Це була осінь-зима, ми були в родичів. Мій троюрідний брат відкрив для мене Ages of empires. Якесь свято всередині. Але під ним пустота. Жахлива. Є з ким провести вихідні, хоч перебирай, але шукаю лиш однієї зустрічі, всі інші не підтверджуючи чи пересуваючи. Між нами наче стіна. Крізь неї не проходить ніщо. Вона просто як ГДР. І я не знаю, що із цим робити. Як її зламати, проникнути крізь? Як ти змогла так забарикадуватися? У 1918 захисникам Києва так не вдалося. Я зміг тебе вибити лише раз, коли сказав, що приходив на іспит і пішов. По голосу чув, як ти, наче звір, бігаєш і не знаєш де себе подіти. Я відчуваю ці згустки злості на мене. Але за що? За те, що не повернув одразу? Що виявився ганчіркою? За що? Це жахливо, бо як минає злість, в таких випадках минають і почуття. Сумно і пусто. Навіть у небі. Скільки я вже його не бачив? Про Сонце годі й думати. Просто пласка сіра стіна. Ще одна. Збився із рахунку стін і днів. Все закінчиться погано. Я ще не згадав чим. Але це ж був 1918. І не могли усі Турбіни вижити. 

Мне нравится! Понравилось: 2
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама