ДНЕВНИКИ

Архітектор. Трохи молодша. Майже не переписувалися. Може з 20 реплік на обох і без прямих попадань в ціль з жодного боку. Стрілися пізно, вона після домашньої паті, я на хвилі продуктивного сценарного вечору. Це виглядало досить цікаво у голові, але в реальності все було не айс, бо на вулиці суботній старий новий рік і всі цілодобові місця забиті людьми, який немає де розігнатися перед Клозером. У Косатці стріли лярвисту Аню Некраса. Ніколи не зрозумію, чому їй всі такі раді. Вона ж жахлива лицемірка. На вулиці холоднеча. Тож навіть столик у Зігзагу прийняли за послання небес. 

Щось було не так, але не знаю що. Розмова не була в'язкою, посмішок було менше, ніж гарних жартів. Може бо люди лазили туди-сюди. Стріла якогось знайомого, і міг нагадати щось. Хоча він виглядав як милий бовдур. Очікувала на щось інше? Можливо, але навряд, бо я на фото 1 в 1 як в житті.

Як завжди, я нічого не очікував від такого роду зустрічі, тому й не розчаровувався, не виходив до туалету перевіряти пошту, і не дивився на годинник. Я знав, що це ні до чого не приведе, тож просто спостерігав за гідною людиною. Нічого в мені не стиснулося. Але це краще, ніж, відкриваючи старий зошит зі сценарними замітками, знаходити "ти мій перший вірш, моє перше вічне кохання", і страждати весь вечір вдома. 

Вона приємна дівчина, але... Здається, надто схожа на мене. А мені не можна спілкуватися із людьми як я. Навряд ми ще колись зустрінемося не випадково.