Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Друг, який пішов

9 марта, 2:32 Просмотров: 143 Комментариев: 1
Близько сьомої години теплого весняного ранку сім камбоджійців прибули на вокзал маленького міста десь на Ужгородщині. Пішки, трьома автобусами, чотирма конями, кораблем, двома потягами вони добралися до брудної платформи номер дев’ять, сподіваючись, що вже наступного ранку будуть в раю на землі. Їхня кінцева станція – Будапешт. Саме до Будапешту їх має доправити хлоп Орест «по двадцять долярів за головешку» (як він сам каже) – діловитий парубок, який, начебто, мав однокласника на кордоні, – принаймні так він писав у фейсбуці ламаною англійською. 

Один Бог знає, як ці семеро змогли забратися так далеко. З документів – лише фотокартка ще молодої Памели Андерсон та квитанція за світло, підібрана на зупинці у далекому Владивостоці, щоб записати: «Орест, Великі Лучки, Вокзал, 16:00». Сім камбоджійців надто кидаються в очі посеред квітня на майже пустій станції. Самі вони це відчували нутром, яке до того ж неабияк буркотіло, бо останнє, що воно бачило, був снікерс розпиляний на сімох ще сімнадцять годин тому десь під Одесою у вонючому контейнері з під риби. Перша ідея, що прийшла до заспаного спільного розуму камбоджійців – закритися в туалеті і перечекати там сім годин до приходу Ореста, нікуди не виходячи.

Міський туалет пережив захоплення нацистами у 41-му, совєтами у 44-му, дачниками з електрички номер 144 минулої суботи (та й взагалі кожної суботи як останньої), тож і камбоджійців мав пережити. Чотири кабінки, одна з табличкою «зачинено на ремонт». Не-дурні-камбоджійці (на скільки можуть бути не дурними люди, які їдуть кудись через Україну), стратегічно втиснулися в дві кабінки і зачинилися. За їхньою логікою, займи вони всі три кабінки, їх би швидко викрили, позаяк коли українець хоче до туалету, то відчинить будь-які двері. А так вони могли спокійно стояти-сидіти-лежати в позах «зю», «зо» та «мє» в кількості трьох та чотирьох осіб відповідно аж до святої години, коли їх порятує добрий хлоп Орест та відправить із цього Богом навмисне забутого місця до чистого та процвітаючого Будапешту. 

В трьох, що займали дальню кабінку, був пістолет та цілий магазин набоїв. Взяли його на випадок самооборони, залякані ютубом на предмет страшних російських ведмедів, що зриваються з ошийників та товчуть все на своїй дорозі. Більше ніж ведмедів ці троє боялися лиш своєї держави. В чотирьох камбоджійців, які займали середню кабінку, була отрута. Ще з часів Пол Пота та Червоних кхмерів вони тремтіли від страху пережити тортури, бо пережити їх жодна душа не в силі – вони згадували про це кожного дня. А оскільки ютуб розповів їм ще й про тортури в українській міліції, було вирішено взяти з собою пробірку із миттєвою отрутою на основі щурячих нирок. 

Справа в тому, що цей туалет був старим, смердючим та в аварійному стані. Ним ніхто не користувався, позаяк вже пару років, як у будівлі самої станції відкрили новий і чистенький. Тож за весь день до вбиральні зайшли лиш двічі: англійський турист у пошуках каси, проте запах переконав його, що це не тут, та машиніст електрички, який заледве доніс себе до найближчого рятівного пункту призначення. Останній дуже злякав камбоджійців, проте, почувши огидні звуки з-за стінки, вони заспокоїлися, стікаючи холодним потом, бо бомба накрила Хіросіму, а не Пномпень. 

О 16:07 камбоджійці вже рахували секунди, а Орест все не приходив. Аж двері повільно розчинилися. Тиха радість камбоджійців розчинилася, як цукор у каві – безповоротно, – як тільки вони почули удари. Шість ударів гумовою дубинкою вартового камери допитів об стіну та тихі повільні кроки холодним кахлем. Через вісім кроків чотири камбоджійці в середній кабінці отруїлися через саму думку, що зараз їх схоплять та катуватимуть до самої смерті. На десятому кроці троє в останній кабінці розстріляли магазин пістолету через зачинені двері та пустили кулі у власні скроні, боячись, що зараз вдеруться поліцаї.

Мишко був веселою дитиною та мав багато друзів. Тож коли батьки переїхали до села через неспокій великого міста, він одразу ж почав шукати собі нових знайомих. Виявилося, що довкола живуть одні старі. Це не турбувало батьків Мишка – викладачів, їм здавалося, що вони знають, як треба виховувати дитину. Проте це турбувала самого Мишка, бо йому було дуже самотньо. Тож дитині ніц не лишалося, окрім як вигадати собі друга. Друга звали Том, і він був достолиха схожий на Тома Сойера.

Одного теплого весняного ранку батьки Мишка поїхали на залізнодорожню станцію зустріти дідуся. Мишко з Томом сиділи на лавочці, поки батьки з’ясовували в касира чому запізнюється потяг із дідусем. До Мишка підійшла дівчинка та привіталася:
- Привіт
- Привіт
- Тебе як звуть?
- Мишко. А тебе?
- А мене Катруся. Давай дружити!
- Давай. А це Том…
Тої самої миті друг Мишка пішов. Він був непотрібний підсвідомості Мишка, проте останній за звичкою хотів із ним говорити, але Тома ніде не було. Тоді Мишко взяв резиновий м’яч – улюблену іграшку Тома – та рушив на його пошуки, геть забувши про Катрусю. Він обійшов усі зали станції, навіть до поштової кімнати заліз, проте Тома ніде не було. Тоді Мишко побачив, як якийсь чоловік із мапою виходить з невеликої будівлі в самому початку станції. Мишко рушив туди. Він тихо відкрив двері, щоб Том його не почув і не встиг переховатися. А потім кілька разів вдарив м’ячем з усієї сили об підлогу, визиваючи Тома на гру. Проте Том мовчав. Мишко вирішив зайти углиб та подивитися, де ж сховався його друг…

Орест запізнився рівно на п'ятнадцять хвилин, позаяк його годинник було зроблено у Камбоджі на фабриці, що збирала дешеві підробки касіо. Держава Камбоджі вбиває навіть на відстані.

Мне нравится! Понравилось: 2
Пожаловаться
Комментариев (1)
svetaste    10.03.2018, 17:05
Оценка:  0
svetaste
Мишко загинув??((
Реклама
Реклама