Добіг кінця адовий тиждень. Так не витискався з вересня, коли закінчував військові короткометражки і монтував Алін кліп, паралельно працюючи. Три дні в Люби на зйомках другим режисером, потім чотири дні монтаж двох кліпів із купою факапів, сюди ж консультації з англійської та тести із лікуванням шиї. З гарного - навіть коли нікого немає довкола, не криє так сильно, як раніше від оцієї от самотністі. Я розумію, що це щось глибоке, біологічне, спрямоване на виживання. Хоча Льоха каже, що часто це пов'язане із тим наскільки сильно наші батьки проявляли любов до нас у дитинстві. Типу якщо любили, то ми легко відпускаємо, а якщо в нас був брак цього, то чіпляємося наче перед смертю. Я зрозумів, що мені вже шкода хіба шо стосунки і ті наші моменти. Тому що їх більше немає із ким пригадати, вони живуть лише у мені, і якщо я не буду переживати за них, то вони типу "скасовуються" - вади людини як соціальної істоти. Але мені легшає. Суттєво. Тепер дописати б сценарій, відкласти на проект грошей і зняти. Я мушу це зняти, інакше заїм себе до депресії цієї осені. А я й минулу ледь пережив.
Теги:
мені
