ДахаБраха (тільки не спутайте з БляхаМуха) стала для мене певним відкритям українського психоделічного фолку. Власне, студійні записи цього гурту я б не сприйняв ніяк і ніколи. Інша річ - живий виступ, зі світлом, свіжим повітрям (якщо не зважати на клуби маріхуани) і бла бла бла навколо. Саунд також розкривається лише після певного децибельного порогу, що складно реалізувати в домашніх умовах. І головне - незавершеність композицій: вони ще достигають, розвиваються, пнуться до своєї верхньої межі. Куди гірше і просто сумно, коли вже шановні метри сцени більше не можуть видавати нове і повільно, але впевнено схиляються до повторів і видихаються, втрачаючи потенціал. От у ДахаБрахи нехай не все, але дещо ще попереду :)
Теги:
музика, фестиваль, київ
