Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

22.08.18

22 августа´18 0:50 Просмотров: 113 Комментариев: 1
Ти наче жуйка у волоссі.  

Часом моя свідомість прокидається, намагаючись знайти якусь життєву стабільність, та одразу починає шукати кластер, де найщільніше записані ситуації щастя - такий собі Щастя-ленд у моїй пам’яті - і, звісно ж, це роки з тобою. Принаймні два-три. 


Легко ігнорити тебе всередині себе на хвилях зайнятості, відчуття власної важливості або виключності, а особливо, коли розумію, що між нами сотні кілометрів, а не відстань між Золотими і Позняками чи Золотими і Печерською. 

Легко забивати, дусити в собі ці емоції байдужістю ще на етапі зародку, коли ми спілкуємося в інстаграмі ні про що загальними фразами і пишемо, що було б непогано якось стрітися. Значно складніше, коли ти пишеш, що за дві години будеш на Золотих, а за пару днів їдеш з міста. Я моржуся вдруге поспіль. Здогадуюся, що тобі було триндець як образливо, що я у твою днюху не прийшов до тебе на виставу, а може й накручую собі, але знову бачити вас разом я не хочу.  

Але якщо навзагал, я не до кінця усвідомлюю чого саме я більше боюся. Що я втрачу мінімальну владу над тобою (що існує у власних очах) якщо ми стрінемося? Бо виявиться, що ці твої друковані “знаки уваги” ніц не означали? Ми відчуємо, що нашийник на мені ніде не подівся? Ти повернешся до свого милого маленького страшка, який навряд колись стане красенем, хоча є у ньому щось привабливе, наче у цуценяті, підлітково-наївне - яким же неприємним він стане, коли це мине.  

Чи я насправді боюся, що тобі триндець як потрібна Людина, Друг, підтримка, але ти надто горда, щоб попросити про це… Навряд це те вікно, той проміжок “усе можливо повернути”, якого я так бажав, про який я так нашком благав ще кілька місяців тому. Ще вчора я бажав заснути в обіймах Вікторії Г. з Одеси, яка, імовірно, навіть не здогадується, що в мене є ім’я, і навряд здатна протриматися гідно в моїх очах довше за пару місяців близькості. 
На якийсь час стало легко замінювати відчайдушну самотність не бажанням людей, а бажанням іншого міста, іншого життя, як в мене було із Києвом у 2013. До речі, вірю, що якби я переїжджав сам, то було б значно складніше, але відносини зі столицею в мене склалися б краще. 

Повертаючись до бажань, вже сьогодні я хочу зняти фільм та звалити жити до Вроцлава чи Сопоту. Я так боюся знімати його, що вже надіслав сценарій усім, кому збирався, чия професійна думка мені цікава чи важлива. Навіть Олексію, який тільки зі сценарного ремесла і живе. Я ладен переписувати його далі й далі, аби тільки не виявилося, що вже завтра жовтень, і немає куди відкладати, а треба знімати. В мене просто немає рушійної сили, яка б мене штовхала не дивлячись ні на що і вірила в мене з ранку до ночі. Такою силою я колись був для Надії та навіть для Юлі. Але собі я такої знайти зараз не можу. Я не боюся дарма промахати зароблені гроші (хоча вони й доволі солідні, як для мене), бо ж заробив я їх на кліпах і відео, в яких для мене найчастіше головнішим був досвід. Я боюся вдаритися обличчям в багнюку і розбитися на смерть у власних очах.

Мне нравится! Понравилось: 2
Пожаловаться
Комментариев (1)
lavandaS    22.08.2018, 08:27
Оценка:  0
lavandaS
А не бойтесь...пусть все получится:)
Реклама