Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

31.09.18

1 октября´18 3:03 Просмотров: 47 Комментариев: 0

Дивний тиждень. Немає нічого незвичного в тому, що я за останні два місяці виспався хіба що ночі три від сили. Але щось у мені змінюється. Майже як у Енакіні. Незрозуміло тільки в який бік. 

Минулої неділі я монтував здоровезне інтерв’ю про крутий український стартап, засновники якого виглядають наче після ночі на приватній вечірці в тридцяти негрів у шкіряних костюмах. За чотири роки вони постаріли на ціле життя. У понеділок вночі я добив матеріал для лірик-відео, яке катувало мене чи не з травня. Вже тоді було зрозуміло, що Макс тупий позьор, і минулі два проекти мені не здалося, і що підписуватися на цей через дружбу з Павлом означає лиш ускладнювати цю дружбу, а не допомагати йому. Врешті я так і не закінчив проект, і мені заплатять лиш половину (від і не так великого гонорару, по дружбі ж дл своїх, для одеситів) за  матеріали і проект, але я вже просто хотів, щоб це пекло швидше закінчилося. У середу ближче до ночі на мене звалився дуже прикольний кліп качових малих піздючок. Вже у п’ятницю я все закінчив. І це було круто. Бо саме на крутому матеріалі розумієш, що ти не дарма впахуєш, що твій мозок може шукати нестандартні рішення, що ти твориш, що це емоції, драйв, хоча б якась цінність… Навіть не порівняти із тим лайном, на яке мене все ж підписали. Мабуть найвідоміший український артист-ніщо, якого тільки можна уявити і який перший приходить на вум. Я не хотів казати “ні” продюсеру, тож просто назвав подвійний гонорар і аргументував це складністю артиста та режисерки. Треба було назвати потрійний, бо він погодився. Заспокоюю себе, що це все гроші на власне кіно. Взагалі, все це не варто читати, я це описую, щоб за пару років мати хоча б загальне уявлення на яких контрастах доводилося не спати 6 ночей поспіль. Пощастило, що на роботі зараз спокій і немає зашквару, бо тоді було б пекло.

Тож коли ти постійно в русі, то немає часу думати про проблеми, якими б вони не були. Ну, тобто, ти думаєш 5 хвилин на день, що твоє буття - лайно, що скоро ти розміняєш новий десяток, а ти досі, як і завжди, ніхто, бо твої досягнення варті хіба що умовного комфорту твого життя, й те, без гарячої курва води, як у всіх квартирах в центрі, де не встановлені бойлери. Як тільки закінчується завал і випадає вільний вечір, коли лишаєшся 1 на 1 з собою, то одразу лізуть демони минулого, зі старих і нових точок зору. Все ще кохаю… Минуло більше року. Не знаю, що із цим робити.


Півтора тижні без телефону суттєво зекономили мені багато годин і додали продуктивності. Немає тупого бездумного скролу-свайпу-перерівки-лайків. Але як тільки потрібно скористатися інтернет банкінгом чи купити щось онлайн, то все спиняється і починаються переписування із операторами банку, які такі казково наївно-тупі та не клієнтоорієнтовані, що часом хочеться забити їх до смерті пластиковою карткою їхнього банку.

На днях дізнався, що дівчина, яка мені дуже подобалася у 19, я навіть називав це коханням, але не схоже, що це воно було; хоча зараз вже складно оцінювати… Я дізнався, що в неї нещодавно стався викидень на 5 місяці. Складно уявити, як це можна пережити. І чим таке можна заслужити від життя. В неї нудна робота. Притрушений чоловік-власник, якого терпіти не можуть її родина та друзі. Схоже, що самотність її кинула на таке. Сиджу і думаю, як, як така класна чувіха могла почати жити таким життям? Де щось пішло не так? Я в універі навіть боявся запропонувати їй сходити на побачення, бо тупо не вірилося, що ТАКА дівчина може погодитися піти з таким звичайним ботаном як я. Це ж справжнє життя. Фак. Це реально справжнє життя…

Люба вирішила вступати до Польщі наступної зими, а не цієї. Типу так буде комфортніше. Намагався пояснити їй, що це втрата цілого року життя просто так. Відповіла, що не боїться втрачати роки, що їй же всього 21. Як же ж це безбожно не далекоглядно. Але їй не пояснити цього на словах, це приходить із часом. Нещадне марнотрацтво, я вважаю.

Сьогодні поїхав на Дарницький вокзал, шукати забутий в потязі колегою банер. Тією самою, яка мене проморозила на ретріті. Бориспільська вигладає як щось дуже далеке від цивілізації, а околиці Дарницького вокзалу - наче десь зламався годинник Всесвіту і планета накрутилася назад до 90-х. Барахолка нікому не потрібних жахливих речей. Ну, тобто, зрозуміло, що на Староконці в Одесі половина людей не від кращого життя, але вони продають щось цінне, а не рештки своїх речей, бо вже продали все що могли. Найбільше на районі гральних автоматів, навіть більше, ніж барчиків. Знайти місцину з вайфаєм майже нереально. Ну і, в принципі, немає кав’ярень як таких. Музика, фасади, огорожі, одежі місцевих - тупо з фільмів Балабанова. В мене таке враження, що київська влада тут не бувала з часів, коли поверталася з походів зі сходу десь у 9 сторіччі. Тепер зрозуміло, чому в тіндері в мене навіть нормальний контакт не в’яжеться з дівчатами з дарницького району - вони живуть десь у минулому, не уявляю як психіка може таке витримати. Навіть на Лісовій у двісті разів все живіше - починаючі від метро, бо більшість станцій над землею, закінчуючи лісом та меншими відстанями між будинками. Ну і там є громадські заклади без алкоголю та одноруких бандитів. Мені здавалося, що це я надто швидко розірваний цим нещадним містом, виявилося, що ні: є люди, в яких навіть не було шансів. Мабуть для них поїздка в центр це подія. 

Мне нравится! Понравилось: 1
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама
Реклама
Популярные заметки
Автор: Revelation_to_
26.05.19
Автор: ISoulflY
***