Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

11.10.18

12 октября, 1:33 Просмотров: 54 Комментариев: 3

Коли знакомлюсь з новыми людьми, я часто називаю себе мізантропом. Це майже гра. Хоча я апріорі поважаю інших і вередливо чи зверхньо ставлюся до них не тоді, коли вони дурніші чи аморальніші за мене, а коли вони деструктивні своїми діями чи словами, хоча це не може давати мені дозволу на зверхність. Тим не менш, я обожнюю small talks та відверто залежний від сталих емоційних контактів.

До чого ця зашмаркана писанина? З’явилося жахливе усвідомлення, що майже всі, кого я зараз люблю, колись забудуть моє ім‘я і все, що між нами було. Не суттєво - милий я чи останнє лайно з ДВРЗ. Це правда. І це неминуче. В мене збереглося два з половиною знайомства з університету. Одне зі школи. З десяток теплих комунікацій з Одеси зразка 2013-2014 років. Може кілька у Києві. Я переїду за мрією і лишиться від сили пара людей, які згадуватимуть мене лайками і писатимуть чотири рази на рік. Хоча, навіть якби я лишився, неминуче прийшов би до цієї точки. Просто не так різко. Не однієї миті. Люди зникатимуть, речі, що нас об’єднували - теж. Фотографії забуватимуться у застарілих соціальних мережах та на не-трепанованих жорстких дисках. Нових знаймств ставатиме все менше. А потім почнеться фестиваль міокардів та інсультів серед моїх однолітків. Але до цього ще дуже далеко...

Якщо ж спробувати згадати усіх, хто був мені дорогим у 2010, хто робив мій світ, - майже ніхто в ньому не лишився зараз, а це було лише 8 років тому. 

В останній рік життя Н.А. ми не спілкувалися, я повівся як мудак і ми навіть не попрощались, вона померла, коли я вступав до шКарпенка. З Олегом стали спілкуватися ще менше, бо раніше через його вади характеру нас суто комунікаційно пов’язувала Н.А.; хоча я досі до нього прекрасно ставлюся, і ми навіть зрідка бачимося. З Вовою посварилися ще у Вінниці, коли в нього на фестивалі трапилася істерика всратого лідера і з’явилися претензії до всього колективу, ми перестали спілкуватися, і з роками виявилося, що це була не творчість, а містечкова маріонеточна з диктатором, і що він таке саме драматичне брехло з комплексом перед «ідеальним» братом. Наталка поїхала до Ірландії працювати на велику корпорацію, як і мріяла; мої ж мрії та сподівання, пов`язані із нею, розбилися дуже боляче, і це добре, бо нічого гарного з того не вийшло б; ми бачилися влітку 2015, і я був не у кращій формі з купою проблем, не дивно, що контакт так і не поновився. З Сашею та Настею я навіть не вітаюся, коли стрічаю їх в Одесі, виглядає так, наче вони зовсім не змінилися, і я не хочу знову ставати на ті самі граблі хамства та емоційного вурдалацтва. Дарця поїхала жити на Канадщину, тож ми хіба що списуємося зрідка та надсилаємо листівки з подорожей. Шу зрадила Валіку і мені було огидно знати це і брехати йому, тож я мінімізував спілкування; вони врешті розійшлися, Шу дуже скоро завела чоловіка і дитину, тепер її сторіз про плями на речах. Є люди, які просто відвалилися за строком давності, такі як Білка, Маша, Масльонка, Ігор, Вітя, Вірченятко. Цілком можливо, що я вже когось забув... Звісно, лишився хтось зі знайомих, які можливо навіть стали ближчими, але нікого, хто був і лишився дорогим.

Найкращі жарти, зрозумілі лише кільком людям, дуже специфічний сленг, про який не знайдеш в інтернеті ані слова, улюблені місцини: пельменна у Білгород-Дністровському, диван у будинку Вовиної бабусі, вся квартира Н.А., театральний ліцей, одеські дахи. Тоді майже не було кав’ярень чи нормальних кафе. Як і не було коворкінгів. Ми ходили до Маків і якісь ми вважали крутими, а якісь були для нас зашкваром. Ми дуже багато гуляли. Неймовірно багато.

Музика, яка видалялася з плейлістів після розривів. Крізь ці роки я незмінно проніс хіба що Скрябіна, балансуючи між відкриттями старих артових синті-попових альбомів під Депешей та нових, що часом були дурашливими, а часом - навіть злими.

Фільми, які ми відкривали одне одному. Я досі пов’язую Небо над Берліном із Сашею, хоча зовсім не пам’ятаю фільм, окрім двох кадрів, як і Мої чорничні ночі із Тиквою, а Неприбрані постілі із Наталкою, але здебільшого навпаки - я добре пам’ятаю фільми, але не пам’ятаю, хто мені їх відкрив, із ким я у 2010 дивився щось у кіно. Та й чи взагалі я ходив на щось у кіно того року. В мене було так мало грошей, такі жахливі умови життя, так багато науки і творчості, і безліч мрій, і в них я ніколи не був сам. 

Варто прийняти вже зараз, що я приречений втрачати та прощатися. Що треба навчитися відпускати. І що відсутність болю не означає байдужість чи несправжність почуттів.

Мне нравится! Понравилось: 3
Пожаловаться
Комментариев (2)
Отсортировать по дате Вниз
Цундэрэ    12.10.2018, 10:46
Оценка:  0
Цундэрэ
Ми всі приречені втрачати та прощатись. Таке життя.
Просто треба ставитись до цього філосовськи.
Реклама
Реклама