Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

20.10.18

20 октября´18 18:58 Просмотров: 71 Комментариев: 0

Чим більше пишеш, тим частіше відчуваєш, що слова, мова, мовлення - жахливі речі для передачі думок. Вони надто тонкі та умовні. Надто не універсальні, зовсім не пристосовані не тільки для нас самих всередині, а й для світу взагалі. Мені здається, кожна людина переживає всередині більше почуттів, ніж взагалі здатна описати, а отже й усвідомити. Бо мова детермінує буття. Проте інших варіантів в нас майже немає. Постійно щось вислизає крізь наші спроби, ховається за новими уточненнями та «але». 

Якщо мистецтво це спроба передати думки або переживання певною системою знаків, то література у великій мірі не тільки передає, а ще й заплутує. Робить надбудову умовностями. Контекстуальними, дискурсивними, семіотичними, семантичними. Ми приречені на нерозуміння одне одного. Просто замисліться над цим. Ми-приречені-не-розуміти-і-бути-не-зрозумілими.

Чим більше читаєш, тим більше розумієш, що слова насправді не мають жодного значення.

Світу відомі рідкі смертельні випадки після акупунктури. Це майже так само абсурдно, як померти від того, що вдавився плацебо. У чотирьох з п’яти констатованих випадків (з 2000 по 2009 роки) смерть пов’язана із проколом плевральної порожнини легені: у цьому випадку розвивається пневмоторакс, настає задуха, і людину не завжди вдається врятувати. 

Таке відчуття, що Іісус просто не встиг нічого пояснити, і ми промахали наше друге пришестя, як потяг Київ-Париж. Друге друге чи двадцять восьме друге? 

Мне нравится! Понравилось: 1
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама