Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

171.2020 Карантин. День дев`яносто п'ять

Отредактирована 21 июня, 2:02 Просмотров: 65 Комментариев: 0

Реальність завжди перемагає?

Так страшно йти за мрією. Це наче туман, який ніколи не розсіюється. Якби це хоча б був туман в лабіринті, й то було б легше. А так… роками пливеш крізь нього, ноги натерли, руки важкі, плечі ломить, шия ниє, часом паморочиться голова, ти один, тобі нудно, гидко, сумно, відчуваєш себе непотребом, проте йдеш і йдеш і йдеш… Минають роки, а ти навіть не можеш оцінити скільки шляху ти вже подолав і чи стане тобі решти життя, щоб прийти хоч куди-небудь. Проте ти все одно йдеш як Санта, який провтикав усіх своїх оленів, крізь цілу спекотну пустелю, преш, як графоман, що намагається довести щось каліграфу... Господи, як же ж це страшно… 

Лені Брюс в барі і передвідчаї питає в Мідж Мейзел чи правда все буде добре. Вона каже “так”. А потім ти читаєш в Кортасара (вже після “Переслідувача” і Чарлі Паркера можна було зрозуміти, що в персонажів, яких Хуліо обирає, не буває геппі-ендів, бо це не Дісней, твою ж мать), що все зовсім не добре. Господи, Всесвіт, чи що там взагалі існує, дайте мені наснаги і терпіння вийти з цього туману.

Теги: карантин
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама