Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Traumverfallenstadt

14 декабря´05 13:13 Просмотров: 226 Комментариев: 1
24:00. Я хочу розповісти Вам казочку про чарівне місто загублених мрій. Ми знаходимось далеко від світу, світу, де панує людська ненажерливість, жадоба крові та нестримна відраза до усього прекрасного. Людство дуже давно відмовилося від краси, яка мала б усіх нас урятувати, тим самим відмовившись від свого майбутнього. Зараз ми, істоти, що колись створили це майбутнє, знаходимось у місті зруйнованих мрій. Це місце сповнене жахливої нестерпної болі, страждань та водночас вбивчої краси. Це місто зветься – Traumverfallenstadt і знаходиться воно поза межами простору і часу, поза межами людської свідомості – воно і є наша мрія.
Тож, ласкаво просимо, любі відвідувачі!
Майбутнє – таке нетривке, в одну мить – ти опиняєшся у ньому, а в другу – воно вже стає твоїм минулим. Майбутнє – це наші плани, надії, бажання, що згодом перетворюються на нездійсненні мрії. Проте нездійсненні мрії – набагато кращі за зруйновані, чи не так?

25.11.2005.

24:00. І у пеклі інколи настає ранок…
Сьогодні п’ятниця, полудень. Я завжди прокидаюся у цей час – так зручно моєму організму. Мені не треба йти на роботу – я її не маю. Неохоче встаючи з ліжка, я остаточно прокидаюсь. Яскраві промені сонця роз’їдають очі, невтомний світ метушиться під вікнами, а я намагаюсь змусити свій перевтомлений мозок згадати жахливий сон. Так починається мій день, так продовжується моє життя…
Мене звуть Мельпомена, мені 21 рік і я живу в країні «Q», у місті, що зветься Traumverfallenstadt.
Traumverfallenstadt – рідне місто для кожної людської істоти, загадкове місто нездійсненних бажань, нетривких ілюзій, зруйнованих мрій, місто-перевертень, місто-фарс, місто-абсурд – моє місто. Я тут живу з самого народження і якщо ви не проти, то буду вашим провідником.
По-перше, маю зазначити, що наше місто досить невеличке, всього 999 осіб, а це досить зручно з погляду безпеки – усі один одного знають з дитинства, якщо з кимсь стається якесь лихо, то усі мешканці гуртом допомагають цьому лиху дійти до логічного завершення. Не подумайте тільки, що мешканці нашого славного міста пропагують усілякі види насилля або навіть братовбивство. Ні, ми люди мирні і вважаємо за потрібне допомагати один одному. Бо всі ми тут ненавидимо одне одного і допомогти, в даному випадку, означає – вилити свою лють та ненависть на іншого, поки вона не пожерла тебе з середини (а таке часто траплялось).
Якщо подивитись на Traumverfallenstadt з гори, то місто буде схоже на середньовічну фортецю, яка обведена міцним муром із каменя, але якщо підійти трохи ближче, то перед вами постає неймовірна краса – будинки, наче величезні садиби побудовані у стилі – готика-модерн, різноманітні крамнички з усілякою всячиною (до речі, усе що тут продається, виготовляється у нашому місті), незліченна кількість маленьких кафе, барів та ресторанів (авторського дизайну) та звичайно наші визначні пам’ятки: Кладовище, Чарівний фонтан, Кафе здорової їжі, Істоти, Музей живих скульптур, Ресторан для малолітніх злочинців, Готичний стрипбар, Галерея мертвого мистецтва, Магазин аксесуарів, Храм, Червоні Сади, Підземне водосховище та славнозвісний Театр абсурду.
Отже, Пані та Панове! Ласкаво просимо у Traumverfallenstadt!

26.11.2005.

Подорож перша. Кладовище.

24:00. У просторі і часі іноді трапляються такі собі порожнечі - «чорні діри», які, як дехто вважає, засмоктують позитивну енергію планети, наш з вами життєвий потенціал. Чи є вони порталами у інші світи чи вони існують поза межами нашої свідомості? – Невідомо. Проте їхній вплив помітний у повсякденному житті. Всі ми «мардонги», які мордують власну душу. Мазохізм не має меж та чи стримають уявні «кордони», наприклад, самогубця?
Кладовище – це смітник продуктів розпаду, контейнер трупів, місце концентрації всесвітнього людського болю. Саме тут людина усвідомлює свої втрати, відчай, безнадійно блукає у своїй свідомості і пізнає вічну скорботу душі…
Наша перша подорож пролягає через Кладовище, яке є гордістю і окрасою нашого міста… Скільки шедеврів архітектурного мистецтва, виконаних у різних стилях знаходяться тут: янголоподібні демони з мармуровими крилами, невинні діти с книгами у руках, скорбні матері зі сльозами на очах, домашні тварини закуті добровільно у ланцюги своїх хазяїв… Мистецтво розпаду, краса, що захована в домовині людської душі. Милозвучні епітафії, сімейні склепи, старовинні мелодії французьких середньовічних балад – пам'ять століть у задушливій атмосфері смерті.
Тут гарно, справді гарно. Немає більш спокійного та тихішого місця ніж кладовище. В нашому місці нікого не ховають родичі. Якщо людина відчуває наближення смерті, то збирає речі, які їй найнеобхідніші і йде на кладовище. Місцеві навіть не мають права розголошувати «передчуття смерті», що їх охоплює, бо це буде порушенням одного із законів міста (до речі всі закони записані у Buch – нашій священній книзі). Якщо хтось з мешканців цей закон ненароком порушить, то буде суворо покараний – «посмішкою богів» (тут має бути пояснення: боги – це люди, що зазнали за свого життя за межами міста найвищого нещастя – моменту просвітлення, істини, щирої радості й спокою; вони завжди виглядають задоволеними життям і повсякчас посміхаються; саме їхня щира і відкрита посмішка зводить звинувачених і засуджених з розуму). Маємо зазначити, що тут немає суду або журі присяжних, немає й адвокатів й прокурорів, звісно що не існує таких понять як підсудний, свідки, постраждалі… Існує тільки Закон, який усі свято виконують і якщо його порушити, то ніхто не прийде до тебе додому і не заарештує, не буде й повісток у суд…. Нічого, що формально може якимось чином обмежити свободу людини, ні, тільки суцільний морок морального тиску, відчуття своєї провини перед іншими та їх знання про твій вчинок.
Тож, якщо хтось збирається помирати, то простіше кажучи, усі про це знають і радіють за цю людину, проте не мають права втручатися у такий урочистий момент зі своїми поздоровленнями. Ми просто телепартуємо свої думки один одному і цим все закінчується. Майже кожен з жителів цього містечка мріє з дитинства потрапити на Кладовище і вдихнути солодкий запах смерті, чистої і світлої, як аркуш паперу, який досі не знав дотику пера.
Мені не можна навіть близько підходити до брами, за якою знаходиться Кладовище. Воно деякою мірою є відлунням сивої давнини, коли люди ще закопували свої мертві тіла у землю, намагаючись таким чином поглинути її міць, повернутися у лоно Природи; коли люди будували маленькі архітектурні дива, каплички, пам’ятники тощо, щоб залишити хоч якусь згадку про себе. Зараз, все це здається смішним… Кладовище – це місце звідки не повертаються, проте куди хочуть потрапити…

27.11.2005.

Подорож друга. Чарівний фонтан.

24:00. Коли я ще була маленькою, то завжди мріяла побудувати величезний червоний фонтан у формі трикутника з трьома величезними, запряженими у візки фламінго у кожному куті. Він би стояв у просторому, покинутому саду, де не цвітуть квіти і не співають птахи… де ростуть столітні дуби та замріяні клени, де вічний листопад і сплін. Я б сиділа на самісінькому краю і дивилася б на жовто-червоне, багряне осіннє листя, що тоне у червоній, як кров, воді і поглинає мою біль….
Та я ще маленька, та й не дозволять мені щось будувати. Тільки Фантоми мають право зводити міста, будувати якісь споруди та руйнувати. Я стану фантомом тільки при досягненні 66-річного віку, тоді я стану мудрою…. Та чи доживу я до цього моменту, ось в чому питання. В нашому місті всього 12 фантомів, які складають Раду Фатумів, що завідує архітектурними нововведеннями у місті. Я б могла стати 13-ю?!
Та я хотіла розповісти Вам не про це, а про нашу пам’ятку культури «Чарівний фонтан», що стоїть у нашому місті вже 100 років. Здавалося б, стільки не живуть….а фонтани ось живуть.

Пожаловаться
Комментариев (1)
rasta-koy    16.03.2006, 14:25
Оценка:  0
rasta-koy
Где новые записи?
Реклама