Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

НОВОРІЧНА КАЗКА ПО-ІТАЛІЙСЬКИ

30 декабря´05 13:29 Просмотров: 1141 Комментариев: 6
Сніжинки повільно кружляють в повітрі івано-франківських вулиць... Кружляють, щоб так само тихо і лагідно приземлитися на тонке покривало снігу, яке вкриває асфальт... За декілька днів приходить Новий рік—ці маленькі символи зими повинні гарненько вбрати місто до свята... Вона стоїть і дивиться у вікно, як падає цей сніг на землю... І думає про Нього... І жалкує, що Він не бачить цієї краси за вікно... І не знає, що таке українська зима... Не знає, бо знаходиться дуже далеко... Італія—сонячна країна, чи не так? Там тепло, море, темпераментні італійки... Венеція, гондоли та велич Риму... Свій дух, свій стиль життя... Але там немає Її... Хоч насправді Вона майже поруч...
Тисячі сучасних романтичних знайомств розпочинаються дуже схоже—в інтернеті. Отака насмішка бездушних технологій над людьми. Мертві кілобіти і кілобайти часом насправді приховують за собою ту глибину почуттів, яка рідко трапляється у реальному житті .Вам ніколи не приходилося знайти кохання у Всесвітній павутині? Оо! Це окремі життєйські історії—варті пера класиків. Якби Пушкін жив у епоху комп”ютерів, то, може, і він зустрів би свою Гончарову десь на форумі чи у чаті... Будьте до таких зустрічей готові і ви...бо все ж так близько, все так поруч... Кохання не питає про місце знайомства і щирих почуттів...
Все було просто. Інтернет... Сайт знайомств... ”Хеллоу”... ”Я італійський юрист”... ”А я працюю дизайнером в невеликому українському місті”... ”Ви розумієте англійську?”... ”А в нас зараз весна”... Отак приблизно і розпочалося їхнє спілкування. Вона зараз достеменно не може пригадати, чого зареєструвалася у інтернет-службі знайомств—і чому саме в цій. А він ніколи і не задумувався над подібними питаннями. Не тому, що належав до сильної статі і не був сентиментальним. Швидше навпаки: його листи на електронну адресу неможливо було читати без сліз і почуття того, що Вона—єдина отака в цілому світі. Але це пізніше—спочатку вони просто познайомилися.
Вероніка працювала дизайнером-оформлювачем на одній із невеликих івано-франківських фірм. Жінка як жінка. Вуз, кохання, сім”я. Народження двох
дітей...потім зрада чоловіка і розлучення... Робота до вечора, подорослішалі доньки і час від часу—бойфренди. Такі собі випадкові супутники життя, котрі чомусь не затримувалися біля неї. Не через відсутність привабливості чи шарму в Ній—їх би вистачило на двадцятьох франків”янок. Напевне, відчували, що просто не підходять Справжній жінці—тій, котра шукала у житті своє...рідне і близьке... І ось ця зустріч у інтернеті... Макс одразу вирізнився з-поміж інших віртуальних співрозмовників: в ньому було щось таке, що в жінок називають родзинкою, а в чоловіків—і невідомо як. Спочатку були просто листи. Про що можуть писати практично незнайомі люди, які живуть у різних державах, належать до різних націй з різним менталітетом? Про роботу, власне оточення, повсякденні життєйські клопоти і маленькі радощі. Але ось так, на відстані Вона знайшла майже однодумця—у поглядах, ідеях, навіть смаках. Крутячись у щоденному вирі робочих клопотів, ловила себе на думці, що шукає найменшої можливості зайти в Інтернет і написати Йому бодай декілька слів. Бо знала-- відповідь прийде обов”язково. Але не просто відповідь—а щира підтримка. І Вона іноді дивувалась: як на відстані Її можуть ОТАК розуміти, перейматися проблемами і знаходити потрібні слова для підтримки... Потім ці стосунки переросли у одкровення, а потім... А потім у те, у чому вони боялися признатися не один одному, а самому собі... Найкраще, найщиріше, найбажаніше почуття у світі... Для спікуванням з Ним Вона вже давно почала вчити англійську, а потім і італійську—Макс не володів українською мовою. І освідчився Їй у коханні теж...англійською. І продовжував писати оте коротеньке “I love you” вкінці кожного листа, кожного меседжа... ”Мене колеги на роботі, напевне, засміють—я щоранку цілую твоє зображення на моніторі свого комп”ютера, моя кохана...” Вероніка знаходила у інтернеті сайти, котрі би розповідали про Італію-- цю далеку країну, де жила така близька Їй людина. Її Макс. Він снився Їй—у реальних снах, в реальних вчинках. Хоча Вона бачила тільки Його фото і лише пізніше почула голос по мобільному. Мені досі у вухах стоїть Її розповідь про той перший телефонний дзвінок—чи зрівняються з ним тисячі реальних побачень людей, котрі мають розкіш зустрічатися, бачити і чути одне одного у реальному повсякденному житті?
Періодично Він зникав. Отак просто—не відповідав на СМС-ки та електронні послання. В ті моменти Вона не помічала нікого у світі. Намагалася взяти себе в руки, переконати, що з цього інтернет-роману нічого не вийде. Забути і не згадувати Його ніколи. Але розуміла, що обманює себе, своє серце, і...продовжувала терпляче чекати, часто не надіючись ні на що. ”Я не можу відмовитись від цих СМС...від цього всього!”—Її ж одкровення мені, майже чужій людині, якихось декілька тижнів назад. Але Він так само несподівано з”являвся, як і зникав, зворушливо, майже по-дитячому, вибачався, і дуже терпляче та лагідно пояснював свою відсутність страшенною зайнятістю—адвокатська практика та власний бізнес забирали багато часу. Або ж тим, що перебував у відрядженні в якійсь далекій африканській країні—а там ні інтернету, ні мобільного зв’язку. І знову листи спішили на Її електронну скриньку. І знову вона спалахувала цими почуттями...
Так пройшло майже два роки. Два роки!... Час завжди вносить свої корективи у людські стосунки, але тут він застиг...випарувався. Скажіть, чи часто ви зустрічаєте пари, котрі утримують отаку планку стосунків на одному рівні, на одному подихові? Навіть у житті, а не в якомусь там бездушному просторові інтернету та СМС-повідомлень!... За цей час вони зрозуміли, що дуже потрібні одне одному. За два роки пройшли сумніви, перевірку часом та відстанню і навіть маленькі ревнощі. І, нарешті, призналися одне одному, що не можуть жити окремо. Вона сотні разів прочитала у стандартних рядках інтерет-листів, що є найкоханішою, найбажанішою і єдиною для Нього жінкою в світі. Коли я прийшла до Неї в гості і побачила на нічному столику Його потрет, і несподівано почула хвилюючі одкровення—я зрозуміла: їм не можна бути окремо одне від одного. Ну просто протипоказано! Інакше зникне вся логіка життя і кохання. А відстань і кордони... Невже це те, що неможливо здолати?...
...Коли я пишу ці рядки—у повітрі івано-франківських вечірніх вулиць знову повільно кружляє лапатий сніг. До Нового року залишається зовсім небагато. І я знаю, що Вона збирається до Нього. Їде у туристичну поїздку до Італії. Вирішує всі буденні формальності, вкрай важливі для подорожі,-- дуже багато всяких нудних ”але”. Зараз він у відрядженні поза межами своєї країни—а Її обмежує час туристичної путівки, труднощі з візою і...боязнь видатися Йому смішною у Її поривах. Але Вона настільки сміливо йде назустріч оцим дріб”язковим труднощам, що я вже сама ладна молити Бога, аби в них все вийшло. Розумієте? ВСЕ ВИЙШЛО. Я сама з нетерпінням чекаю, чи вдасться Їй ця поїздка на Новий рік до Нього, у сонячну Італію. І подумки тримаю за них кулаки, щоб вони, нарешті, зустрілися, і аби ця історія завершилася щасливо. Адже Новорічна казка завжди повинна закінчитися щасливо—інакше би вона не була казкою.

Пожаловаться
Комментариев (6)
Отсортировать по дате Вниз
green-hearted    04.01.2006, 21:07
Оценка:  0
green-hearted
Вірити - страшно... Невідомо, чи історія справді завершилася, чи це тільки початок. Але ж вірити - хочеться.....
=)))
Байкер_Ледi    04.01.2006, 21:07
Оценка:  0
Байкер_Ледi
Та й не тільки хочеться, але таки і ВІРИТЬСЯ:)))
green-hearted    03.01.2006, 16:12
Оценка:  0
green-hearted
Ти подарувала мені ще одну річ,в яку ХОЧЕТЬСЯ ВІРИТИ.Дякую, друже!;)
Взагалі, що то відстань для кохання? Вітерець, який знищить слабеньке полум"я,а сильне розпалить ще сильніше. Безліч таких історій чула.... Одні вже завершилися, інші-тільки починаються. Моя історія трохи схожа. Нібито вона з тих, яка скінчилася добре: тепер-Київ, студентство, робота, нікчемна відстань-півгодини маршруткою...Але й досі страшно: чи не зарано припинити отак обережно, з острахом, ВІРИТИ?

З Новим роком!=)))))))
Байкер_Ледi    03.01.2006, 16:12
Оценка:  0
Байкер_Ледi
Все буде добре!!Віриш?!!
Индиль    30.12.2005, 19:57
Оценка:  0
Индиль
Извини что вот так врываюсь со своим русским языком,після такої співучої української мови,мне аж самой уши режит,но так мне проще.А сказке твоей я верю и знаю что всё у них получится,как ты говоришь,иначе и быть не может!!!
Спасибо тебе огромное за твой подарочек no te lo puedes emaginar(ты не можешь себе представить)как мне понравилось,честное слово приятно!С Новым Годом тебя!Пусть сбудутся все твои мечты и ЗНАЙ они обязательно сбудутся!!!
Байкер_Ледi    30.12.2005, 19:57
Оценка:  0
Байкер_Ледi
Мені СТРАШЕННО приємно, що ти приходиш!незалежно від того, на якій мові ти пишеш!!Сонечко!Обнімаю тебе, хоч і на відстані, цьомаю і бажаю ВСЬОГО найвартішого тебе!!)))
Реклама