Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

А это на первом курсе зимой. так продолжение=)

25 января´06 21:20 Просмотров: 312 Комментариев: 0
Ось нарешті і підходить до свого логічного завершення ще один день. Проте цей день наврядчи можна назвати буденним хоча б тому, що сьогодні я відкрив для себе щось нове, а саме духовний хор. Назва і дійсно трохи лякає – з цим я згоден, але те що стоїть за цим висловом надзвичайно і дивовижно легко влаштовує відчуття високого. Ото ж сьогодні я вірішив надрукувати декілька рядків з приводу відвідання цікавого оперного театру.
Здається, виповнилося не менш як десять років з часу заснування хору Києво-Могилянської академії. З такої нагоди було вирішено провести концерт хористів “Почайна”, свідком якого і став я. Останній раз мій герой побував в оперному театрі, коли вчився в класі 8 –9 му, здається то був балет. За декілька років тут нічого не змінилось – навіть дівчата 1920го року народженння – і ті лишилися на своїм місцях, приймають одежу.
Зайшовши до зали я зрозумів, що потрапив не в ту вагову категорію, лиш де-не-де траплялися як ті гриби, молоді обличчя людей в штанях для шахтарів – джінсах. Всі інші - підстаркувата аудиторія. Та найбільш мене вразив не концерт, а стадність нашого брата. Коли починали співати В Ім’я Святого Духа й іншого небесного непотрібу (суб’єктивна думка автора, прохання не ображатись) всі повставали наче їх голкою штрикнули в самі здогадуєтесь куди. Лиш декілька людей не піддалося цьому оманливому на мій погляд руху і лишилися на своїх місцях. Та справжня гордість запалила моє серц коли жінка років 45 відповіла своєму чоловікові, що вона цього не розуміє і підніматися не буде. Ні, на справді все було дуже цікаво особливо з погляду людини, яка потрапила вперше на концерт духовного хору. Особливо весело стало тоді, коли, пан деригент (бісова душа, не згадаю як звуть) почав творити справжне шоу. Почалися нахваляння й уїдливі жарти усіх його друзів яких він викликав і вмістив на сцені. Тут вже й квіти полетіли, й оплесками засипали – справжній творчий вечір. А для, мабуть, більшого реалізму вибухнув прожектор – дивно, але ніхто, здається, крім мене цієї прикрості непомітив.
Після цього послідував процесс одягання і реабілітації засоба мобільного звязку, який впав разом з боксом для окуляр на підлогу, під час несамовитого опладування юній диригентці, яка замінила на пів пісні нашого вельмешановного знайомого. Надалі мене чекала прогулянка без капелюха в дванадцяти градуснийй мороз від оперного театру до республіканського стадіону (і... його, хай йому грець з тою модою і викаблучуванням перед ніжною статтю).
Десь так і завершився вечір цього дня, що правда зараз ось дописую. А незабаром зявиться нова розповідь про щось цікаве, хоч про що я ще не знаю.
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама
Реклама