Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

“КУЗЬМА” ( “СКРЯБІН” ):”Мені сняться сни з титрами”

25 января´06 22:12 Просмотров: 1731 Комментариев: 4
Почати писати цей матеріал мені захотілось вже просто на концерті “Скрябіна” у Івано-Франківську—наскільки заряджала його енергетика і народжувала різні думки у голові. І це попри те, що “скрябінців” я знаю вже давно ( і очно, і заочно )—що ще може бути нового за 16-річну історію існування гурту? Та невгамовний хлопець на ймення Андрій “Кузьма”, фронтмен гурту, ну просто жив на сцені облмуздрамтеатру—не співав, а говорив про все навколо і про нас з вами. Тому хотілося чим швидше сісти і розповісти про гурт і звичайного новояворівського хлопця, який не посоромився винести з львівської периферії оту свою знамениту філософію життя, котра ось тут, поруч з нами, і існує просто зараз, хоч не завжди її і бачимо. Попри закиди моїх колег-журналістів, Андрій не виявився ніяким не “биком” і не “лохом”—нам би хоч частину тих його думок у голови... А ще “Кузьма” не відмовився дати для “Анонс-контракту” ексклюзивне інтерв”ю ( хоча напередодні концерту була запланована спільна для івано-франківських журналістів прес-конференція ). Привів мене в готельний номер, допоміг зняти пальто, посадив у м”яке крісло і просто почав говорити, як це вміє тільки він. І я не могла позбавити себе такої розкоші зберегти стилістику і мовні “фішки” “Кузьми”—дуже хотілося максимально донести до читачів його внутрішнє “я”

--Андрію, розкажи трохи про цей тур, з яким ви їздите зараз по Україні
--Та ні, це є просто плановий концерт у Івано-Франківську. Подібні концерти тривають десь від початку липня.Це просто виглядає на тур. Ми не їздимо кожного дня—просто два-три рази на тиждень виїжджаєм в різні міста.
--До речі, за тур я так зрозуміла по ступеню вашої зайнятості: ви сьогодні примчали до Івано-Франківська-- і сьогодні вже їдете з нього... А чом би ці концерти не оформити у вигляді туру, аби звучало якось переконливіше?
--(сміється-- О.К. ) А яка різниця? Я не люблю підтасовувати факти—хай собі концерти існують в тому вигляді, в якому вони і існують.
--Але все одно на афішах звучить харизматичне слово “Танго", і, наприклад, багато моїх знайомих пов”язує концерт з вашим останнім альбомом.
--Правильно роблять, тому що в першу чергу акцент на наших теперішніх концертах ствитися на новий матеріал. Ми граємо всі нові пісні з того "Танго", а потім те, шо собі люди схочуть. Тобто, робимо такий собі екскурс в минуле. Ми зараз напереддень випуску дуже цікавого альбому, аналогів якому немає в Україні. То буде "скрябінський" трибют. То значить, шо 29 зовсім різних артистів заграли і заспівали наші пісні. Я страшено гордий з того, що вийде такий альбом:в ньому включено все -- від шансону до важкого року. І там приймали участь ну зовсім різні люди: і Гарік Кричевський, і Саша Пономарьов, і "Перкалаба" франківська там грає "Мудрий, бо німий"...і Могилевська, і Козловський Віталік, і "Ляпіс Трубєцкой" з Білорусії. Це дійсно дуже класний проект, і шо саме цікаво: коли ти його слухаєш, то в голову не вміщається, наскільки кожна людина є інакша. Тобто, ці співаки наскільки по-різному “звели” наш матеріал, шо я перший раз коли все слухав—то в мене долоні мокріли, настільки я переживав, що ж вони собі видумають з наших пісень. Сам альбом вийде на тому тижні. Оціните ( усміхається—О.К.)
--Ви працюєте з теперішнім концертом від липня—а до цього що відбувалося у житті гурту?
--Після революції було якесь затишшя. У всьому. Люди боялися ініціювати якісь концерти, особливо з нашою участю. Ти ж знаєш ті історії з концертами “Скрябіна” на підтримку Януковича... А потім ту дамбу прорвало, і пішло-поїхало...
--Ти кажеш про затишшя... Але Східна Україна тебе сприйняла на "ура". Пам"ятаєш, у Каховці на "Таврійських Іграх" вам навіть компліменти якісь казали. Чому ж затишшя? Невже гурт “випав” з шоу-бізнесового життя?
--А я тобі зараз скажу ( починає бігати по готельному номері і шось шукати, нарешті, знаходить товстий зошит-- О.К.)...ось, подивлюся зараз в своєму зошиті...щоб я не помилився...курча ляга, де ж воно...ааа!...ось! ( знаходить те, що шукав,--О.К.) Ось, глянь...це я собі веду, щоб чітко було видно ( демонструє сторінки, густо списані якимись закарлючками-- О.К. ) Тут я записую свої виступи. Початок липня...дивися... Травень,червень-- пустий абсолютно. Далі лише липень пішов заповнений виступами... Липень, серпень...ми вернулися до свого звичного життя.
--Чим ти займався в ту порожнечу, коли вас не запрошували з концертами?
--В ту порожнечу Боженько дав мені натхнення, і ми написали альбом. Я рахую, шо він унікальний, тому шо ТАКЕ спеціально не напишеш-- то треба пережити. Оцей альбом "Танго" критики назвали найліпшим, шо було зроблено “Скрябіним” за 16 років існування. Я дуже пишаюся тим, шо ми в стані зробити найліпший альбом на 16-ий рік від початку існування групи. Розумієш, під час революції багато людей показало свою середину. І той аналіз людської суті був дуже важливий для мене. Я не міг сидіти просто так...бачив, що про концерти можна наразі не думати, і під тими враженнями писав альбом. Реально вийшли такі пару невмирущих пісень-- "Люди як кораблі" і те ж саме "Танго" ( замислюється, видно, що на мить поринає у спогади--О.К.) За такі пісні, думаю, не соромно пройти з піднятою головою."Люди як кораблі"-- це перша українська пісня, яка 27 тижнів трималась в першій "тридцятці" найбільш ротуємих пісень ( тих, що програються у радіоефірі-- О.К.). Для мене, чесно кажучи, це було навіть неочікувано... Я думав, що це буде провальна пісня, але я мусів у ній сказати то, шо я хотів сказати. Бог свідок: я нікому нічого злого не робив, не розумів, чого в людей прокинулась якась така ненависть до мене...
--Ти маєш наувазі те, що до тебе стали гірше ставитись, коли ти поїхав з концертами на підтримку Януковича як кандидата в Президенти?
--Я завжди притримувся думки, що коли музиканти вирушають у ці політичні тури, то вони їдуть виконувати свою роботу і не несуть ніякої політичної нагрузки. А взагалі всім політикам я можу офіційно заявити: панове, ці тури вам нічогоне дають. Ліпше ви дайте гроші дітям, якимось людям, котрі їх потребують, на якісь благородні цілі. Тому шо в тих турах гатиться страшена кількість грошей, а насправді вони нічого вам не дають. Люди приходять просто попити пива, поскакати під улюблені групи і виконавців на халяву, та й всьо. Наші політики недалекоглядні: чогось, коли лізуть до влади, то на свою підтримку привозять концерти, а не здогадаються переконувати виборців якимись благороднішими вчинками.
–І все таки невже якось не пригнітило те, що тебе не зрозуміли? Все таки 90 відсотків виборців навряд чи подумали, чого ти насправді поїхав з тими виступами на підтримку Януковича. До речі, в одному з газетних інтерв”ю ти сказав: "Ці концерти аж ніяк не пов"язанї з моїми політичними переконаннями”—не побоявся виклик кинути такими парадоксальними вчинками?
--Я тобі скажу, шо я прекрасно знав тих людей, котрі йдуть разом з Ющенком. І я розумів, що вони-- АБСОЛЮТНО то саме середовище, що було і до революції. Я люблю Ющенка, але як людину інтелігентну. І я не знаю, який він вожак для країни, не в моїй компетенції розбиратися. Так, він ітлегіґентна особа, але... Правила для нього диктувало оточення, а воно аж ніяк не відрізнялося від того табору, який я ніби підтримував своїми концертами. Тому я принципово політично себе нікуди не відносив, розумієш? То був простий спосіб реально заробити гроші для підтримки своїх штанів, тому що нікому не секрет, скільки то всьо зараз коштує у нашому славнозвісному українському шоу-бізнесі. Шоб розкрутити одну пісню, аби вона стала мінімально відомою в Україні, треба ВІД ТРИДЦЯТИ І БІЛЬШЕ ТИСЯЧ ДОЛАРІВ, розумієш мене?......... Інакше ми не можемо, просто нас поставили в такі умови, шо ми мусимо згоджуватися на ті "агітбригади". Ну, може, люди мого віку і часу перебування на сцені трохи менше залежні від цього всього, але молоді—сто процентів мусять триматися на плаву будь-якими способами. Подібні речі не можна відірвано оцінювати як якесь зло, поки в Карпатах буде грати руска попса в колибах, розумієш мене?...а вона грає. Треба боротися за чистоту свого ринку, слідкувати за глобальнішими речами, а не вистежувати, хто як заробляє при нашій сумній ситуації у так званій українські культурі. І це стосується ВСІЄЇ культури. Хто купує українські книжки?... Та якась там...не хочу навіть називати її прізвища...продається 500-тисячними тиражами, а твори нашої Ірени Карпи—жалюгідним 2-тисячним тиражом. Це ж ненормално. Або ж твори Любка Дереша вийшли півторатисячним накладом...і знову якусь руску книженцію беру на розкладці-- там 300 тисяч. Це є закореніла біда нашої нації. Особисто я при всьому моєму оптимізмі навіть не знаю, що робити. Мати в Україні українську культуру...українську музику—і не чути її на радіостанціях?! Чому "Перкалаба" не може грати на радіо, а якісь "Корні" можуть? В нас теж є своя попса...наприклад, Наталька Карпа зі Львова...але ж пускайте краще своє попсове, аніж чуже! Поляки, наприклад, чужинця не пускають на польський ринок. А от наш український-- "Заходьте, рідні браття!". Всі так дуже бігли на Майдан і вимагали одного, а получилося зовсім інше-- ТО САМЕ, розумієш?...то саме абсолютно...
--Йдуть наступні вибори. Тобі пропонували вже якусь співпрацю?
--Боже! Та мені пропонували навіть в депутати йти в списку тих, шо проходять...
--Ну, якщо Кличко на мера йде, то чому би тобі...
--Ні, дякую. Я люблю свою справу і буду займатися тим, шо я вмію. Так що то не до мене питання.
--Але навіть ставши депутатом, ти реально міг би багато в чому допомогти, про що ти зараз розповідаєш...
--Я знаю, шо мене використають у будь-якому випадку. Якщо не дай Бог мені піти в політику, то мною скористаються як розхідним матеріалом, як картою для принтера, от і все... А я не хочу, щоби зовсім дискредитувалося ім"я "Скрябіна" на тому світі. Бог свідок, шо я хочу людям доброго і я не піду туди, де би мною управляли якісь сині дядьки з грубими портфелями
--Давай повернемося до твоєї творчості. Ти кажеш, що критики визнали альбом “Танго” найкращим за всі роки. А твоя думка співпадає з їх думкою?
--В цьому випадку—так, стовідсотково. Основна маса людей дуже поверхнево ставиться до аналізу музичних чи літературних одиниць, які виходять, і треба дуже багато засобів підключати, щоб на велику аудиторію пропагувати якусь ідею, над якою ти працював. Ось, наприклад, як робився альбом "Озимі люди". Я сидів в компанії розумних людей, вони говорили про свої проблеми на державному рівні, а вночі я йшов і під впливом тої розмови, яку я почув, я сідав і писав пісні. Тобто, той продукт-- то не є продукт моєї голови. То є наслідок праці їхніх мозґів і моїх, разом взятих. Можу сказати, що пісня "Сам собі країна”-- то є пісня МОЯ, пісня, яка вродилася, а не була просто отак написана. "Люди як кораблі...", "Танго", "Старі фотографії" з альбома "Танго"—це теж пісні, які були саме народжені. Там працювала мозґи тих людей, котрі стояли на Майдані, котрі гнали зло, котрі говорили добро... Тобто, такі пісні, як “Танго”, то є наслідок роботи величезної кількості людей. І тому я згідний, шо цей альбом можна вважати найліпшим, бо не я просто так собі сів і від натхнення написав. Натхнення—це пісні про кохання. ”Спи собі сама”, “Мовчати”...інші... Вони теж гарні, але вони мають інакше життя. А це є соціальні пісні, і нам бракує таких пісень в Україні, бо в нас і така річ, як патріотизм, дуже спотворена.
--А стрілецькі і повстанські пісні ти би заспівав?
--Я їх вже виконував з Чубаєм ( гурт “Плач Єремії—О.К. ). В нас є спільний проект, називається “Наші партизани”, ми записали його 6 років тому.
--Співаки зараз взяли за моду заявляти про зміну власного іміджу. От ти, здається, не міняєшся...але ти і міняєшся з іншого боку, якось внутрішньо. Що тебе штовхає на ці всі зміни, нові ідеї? Політика? Суспільне життя?
--( перебиває—О.К. ) Політика аж ніяк. Мене штовхає то, шо я бачу навкруги. Я не та людина, яка може заробити мішок грошей і просто втікнути з своєї країни, купити будночок десь біля моря і сидіти там та перебирати чотки в руках... Мене болить, бо то є країна, де моя дитина живе, вчиться, і їй тут жити. Вона так само не поїде нікуди за кордон.
--Ти її не пустиш?
--Вона не захоче сама. Вона так вихована, що не поїде нікуди. Моя дитина буде тут. Вона знає, шо тут її місце, і всьо. Вона буде так само пробувати робити собі ім.”я. Якщо вона зробить місце навколо себе комфортнішим—воно автоматично стане трохи ліпшим і для інших. То не є якісь великі слова, я просто патріот. От і все.
--Ти так прив”язаний до України. А якийсь внутрішній зв’язок із Західною Україною залишився? І взагалі, зі своїм Новояворівськом? Я от читала на одному із сайтів “Скрябіна”, що ти не можеш позбутися комплексу чувака із невеликого містечка.
--Там малися на увазі реальні і банальні комплекси:коли ти боїшся перебігти широку вулицю у великому місті, боїшся великих скупчень народу... От вертаєшся ввечері додому—а на зупинці стоїть чоловік сорок, і ти підсвідомо думаєш: ”А чого їх там так багато стоїть?”. Так само, як Сократ: він боявся вийти з хати, коли біля неї люди стояли, розумієш...а сам писав призиви для цілої армії, і мільйони людей під його впливом йшли на війну.
--А все таки ти продовжуєш відчувати себе західно-українцем?
--Ну, звичайно.
--...в Києві...
--Звичайно. В мене і подвір”я західно-українське. Туда прийдеш—і зразу все зрозуміло.
--А що там такого західно-українського?
--Нічого. Там просто чистота і порядок ( сміється—О.К. ).
--Чого ти Могилевську не береш у свої тури?
--Вона не кіт і не пес, щоб її брати ( усміхається, напевне, уявляє собі—О.К. ). В неї в той момент десь в інакшому місці концерт.
--Але все таки багато твоїх слухачів думають: ви з Могилевською така екстравагантна пара на телебаченні, у тому ж інтерівському “Шансі”, що такої більше не повториш...
--Хто б міг подумати, так? ( лукаво усміхається—О.К. )
--Відверто кажучи, так.”Скрябін” і Лорак якось “нє катіт”, Могилевська і Пономарьов теж якось “нє катіт”. До речі, ви співаєте вдвох пісню “Ти мені не даєш...”... Вона тобі часто не дає...
--..спокою?...
--...спокою ( обоє регочемо—О.К. ).
--Постійно. Як її бачу і як її не бачу—також. Бачиш, це з таких відносин собаки і кота, котрі переросли в дружбу. Наталька стала близькою колєжанкою моєї жінки, і взагалі вона такий реальний друг, от як мужик мужику...знаєш. Ніколи не підведе...
--...свій пацан...
--Так. Вона не підведе ніколи. То єдиний в неї “мінус: вона часом може зробити, а вже потім подумати після того. Під час революції Наталька теж зробила пару необдуманих кроків і потім довго за то мусіла розплачуватися. Але то був крик душі, вона так само мала право на власну думку, як всі інші. Просто хто винен в тому, що Могилевську знає більше людей, ніж там якогось Івана Дмитровича, який сказав щось, а потім загубився в масі народу.
--А як ти думаєш, публічні люди як часто мають право на помилку?
--Та так само, як і звичайні люди. Просто політики не мають права на помилку. В нас склалася парадоксальна ситуація. Пам”ятаєш, під час революції більше “гналося” на тих людей, котрі були за Януковича, так? А потім “висвітлилася” величезна кількість політиканів, які, як воші, стрибають з одного табору в інший. Після того, коли вже закінчилися ті всі цирки після революції, то половина тих людей, котрі були в СДПУ(о) і за Януковича, скокнула в табір до Юлії Володимирівни, бо думала, шо то буде пробойна сила. Потім коли її звільнили, знову поперескакували у табори, котрі мають зараз якісь шанси на виборах. Так само поступали ті люди, котрі мені пропонували депутатство,-- передбачаю, мені теж треба було би отак “стрибати”. Але це ж є реальна спекуляція живими душами. Тому ніколи в житті мене там не буде. Я їх ненавиджу всіх ( дивиться мені прямо у вічі і говорить відверто—О.К. ).Не-на-ви-джу. З великої букви всі......( шукає, як би пом”якшити різке слово—О.К. ) всі в одному яскравому слові.
--А тобі ніколи не хотілося, але не в плані злорадства, а в плані повчання сказати, потираючи руки: ”Я ж вам казав, що все так і буде”?. І потім заспівати пісню “Я ж вам казав”.
--Ніколи в житті це не скажу, тому шо я знаю і бачу, що відбувається зараз з людьми. Особливо з тими, шо найбільше кричали,-- отакі лже-Дмитрії. Ті, шо відстоювали ідею, вони боролися в той момент, а ті, шо не боролися,-- х”тіли себе видати за тих, шо боряться, вони в той момент кричали, бо їм не було шо робити. І вони зараз сидять, бо їм неприємно, що все так повернулося. Зараз дуже некомфортно чують себе ті мої односельчани в Новояворівську, які робили мітинг і які намагалися з мене зробити останнього ворога народу. Який з мене ворог народу, курча мать? Ну це ж смішно.
--А наскільки правдиво те, що від тебе відвернулися батьки, бо ти виступав за Януковича?
--Повний нонсенс. Мої батьки голосували за Ющенка, їм неприємний був той факт, шо я був у іншому таборі, але вони інтелігнентні люди і прекрасно розуміють, шо кожен може вибирати, як йому сі вибагає, ніхто не повинен робити ТАК, як робить хтось ІНШИЙ, вкінці-кінців. Хто докаже, де є істина? Ніхто ж не гарантує, шо, наприклад, Гітлер не стане через 300 років націоналним героєм Німеччини. Не дай Бог Ізраїлю зараз робити якусь вилазку в бік Палестини чи Йорданії—і тоді будуть казати: ”А во, дивіться, такий був Гітлер, він ше 300 років тому знав, що їх треба винищувати” .Ну, то брудно звучить, але, курча мать, то правда. Брати на себе відповідальність і казати, шо ось ця людина—то є ворог народу тільки через те, шо він думає інакше,-- то є дурне.
--Тобто, то була неправда, шо батьки поспалювали твої записи...
--Та яке! Боже...нє-нє-нє... А от то, шо до них прийшли одразу на другий день після революції перевіряти, чи вони платять за газ і за електрику,—то правда ( не приховує образи—О.К. )
--Але мама для тебе була авторитетом, так?
--...вона і є ним зараз...
--...то, принаймі, хай не в політиці, але в музиці вона якось має вплив на твої музичні напрямки?
--Тепер вже я впливаю на її музичні смаки ( сміється—О.К. )
--Я хотіла запитати, наскільки завеликим був той гумовий тапок, яким мама гнала тебе до музичної школи?
--37-го розміру( сміється—О.К. )
--Я до чого веду. Ти не казав собі десь тихенько у куточку: ”Так, мама добре робила, шо погнала мене тим тапочком у школу”? Все ж таки саме музика зробила тебе знаменитим
--То було унікально, шо вона відчула той момент, шо мене треба заганяти в школу. Але не тільки через той факт, аби я став музикантом,-- просто щоб я мав чим займатися, аби я не лазив по вулиці, і шоб шось в тій моїй голові лишалось. Тому шо в такій голові, як моя, як в друшляку лишалося дуже мало з того, шо туди попадало. І треба було реально нафаршировувати її серйозними ідеями, шоби чим більша кількість матеріалу там лишилась. Я їй зараз дуже вдячний за той капець.
--Я тебе зараз запитаю як медик медика: тобі зараз не шкода, що ти полишив медицину і пішов на сцену? При всій твоїй енергії, думаю, міг би все це поєднувати. От я зараз сиджу перед тобою як живий приклад:я зараз працюю лікарем-хірургом в 2-ій міській поліклініці Івано-Франківська і одночасно на телерадіокомпанії—одне другому мені не заважає, навіть навпаки.
--Просто то було не моє покликання, а моїх батьків, і я медінститут закінчив тільки із-за поваги до них.
--Ти таки його закінчив?
--Так, я і інтернатуру закінчив. Я ненавидів стоматологію. Я кохався в неврології. І вже в армії фактично був готовим невропатологом, бо мені пощастило попасти в госпіталь служити, і мене там хлопці воєнні піднатаскали за 4-5 місяців і зробили з мене реального такого...
--...ти ходив з молоточком...
--...практичного медбрата, на якого можна було лишити навіть палату інтенсивної терапії на вихідні, коли вони на дівки їхали. Я там дуже серйозно працював. Коли я приїхав до Львова і просився, шоб мене перевели з Петрозаводська, де я вчився в Карелії, то вони сказали: ”Добре, переведемо, але викладайте десять тисяч”. Десять тисяч-- то була нова “Волга” на той момент, нова машина... І мене перевели за дві тисячі рублів на стоматологію—так шо корупція львівська почала виховувати в мене нелюбов до таких речей, бо у Карелії хабарі не брали і не знали, шо це таке.
--А ти не можеш припустити, що, наприклад, навіть після одного із твоїх концертів ти сядеш і подумаєш: ”Ні, музика—це було шось не те”, і тобі захочеться чомось іншим займатися у житті?... От ти кажеш, що книжки пишеш... Це щось випадкове у твоєму житті? І взагалі, про що ті книги?
--Знаєш, приснився мені сон-- настільки він був явний, що вкінці навіть титри пішли, як у фільмі. Такий цікавий сюжет: дівчина попадає в місто, де не ходять гроші. Тобто, за покупку або за якусь послугу ти маєш заплатити якоюсь принизливою для тебе дією. Наприклад, проїхалася в таксі— за це мусиш з”їсти дві ложки хріну. Переночувала в готелі—ти мусиш волоссям на своїй голові помити підлогу в коридорі... От... І в кінці кінців ця дівчина потрапляє у закрите містечко, яке створили вищі чиновники. Туди стягують приречених, хворих людей, щоб робити над ними всякі досліди, а основний дослід—там від людини забирають її вік. Наприклад, молоду людину через спеціальний апарат підключають до старої, і стара стає молодою, а вона стає старою і там за якийсь час вмирає. Тобто, навчилися ту молодість передавати один від одного... Отака з дуже поганим кінцем художня книжка, але там класно вийшли побутові смішні моменти. Мої колєги почитали і кажуть: ”Візьми і напиши щось смішне із свого”—тому шо в мене в житті була купа смішних ситуацій. І я взявся писати. “Я, “Побєда” і Берлін” називається—власне, про ту “Побєду”, яку я в Берлін їздив продавати. Вийшла дуже смішна історія, і вже видавництво “Фоліо” буде випускати ті дві повісті і ше за одно там тексти моїх пісень скрябінських найліпших—вони собі повибирають на свій смак. І я придумав таку річ: весь гонорар від тих книжок я віддам на дитячий будинок—наразі в Острог, там є дуууже бідний дитячий будиночок, буду шось їм купляти за ті гроші. От третього грудня їду туди перший раз. Думаю, шо гроші я їм не буду передавати, тому шо тоді вони до дітей не дойдуть, я їм краще якісь курточки тепленькі куплю, інші речі...
--В тебе так багато всього у житті: книжки, телебачення, музика, радіо...
--Я ненавиджу телебачення взагалі. То не моє, я дуже дискомфортно чуюсь. Але вони чогось до мене вчепились, може, тому шо україномовних нормальних хлопців мало на телевізії, а може, тому шо не хочуть головою покрутити в сторони, придивитися. А я там під боком опинився. Мені, в принципі, приємний той факт потребуваності, а з другого боку—висосує енергію. З третього боку—приємно, тому шо зустрічаєш купу людей, яких би не зустрів у звичайному житті. А з четвертого боку—забирає час, і ти мусиш ходити на роботу на оприділений момент...
--На зйомки ходити...
--Так... Я не люблю ходити на роботу на певну годину... Я вдома працюю так:закинув ноги на підвіконник, дивлюся собі в ліс і пишу.
--В тебе вид з вікна на ліс, так?
--Так...
--Розкажи, що тобі ше подобається у житті? Шо тебе от розслабляє, бо в тебе напружений, мені здається, графік роботи...
--Так, напружений. А розслабляє...розслабляє хата моя. В нас маленька хатка трьохкімнатна, але дуже комфортна—дуже. Приходжу собі...сідаю з Свєтою, з Баською—з двома чувіхами своїми...
--...камінчик запалюєш...
--...так... Ото розслабляє дійсно... Люблю дуже з ними їздити десь далеко від дому на машині—ми такі гурмани поподорожувати... Страшно люблю бути з ними двома. Такі земні всякі штуки...
--Щось такого колекціонуєш? Якісь раритетні речі...
--Нєєє! Нашо то... Потім їхати десь і переживати, шо буде з тим ( сміється—О.К. ) Я не розумію змісту в тому. Подібні речі мають висіти в музеях.
--А про майбутнє своє думаєш? Про те, щоб якось зберегти свій слід у цьому світі... Все таки десь наступає момент часу, коли там починаєш дивитися з вершини свого досвіду і міркувати: ”От я би хотів, шоб десь хтось мене там повторив у чомусь...” Ну, тобто, момент вчительства не наступає?
--Ні. Я чим більше живу, тим більше розумію, шо когось навчити примусово на своєму власному прикладі—то є гибле діло. Не тре” того робити. Можна підказати щось, але не казати: ”А от дивись, як я робив” і ”Вчися на моїх помилках”... В тебе ж інакша доля, інакші задатки, інакші хромосоми...то дурне діло когось пробувати поставити на твої рейки, тому шо то є рейки під твої колеса, а для когось вони будуть завузькі, хтось буде баламбати по шпалах одним боком... Не треба нікого ні до чого заставляти.
--Невже тобі не хочеться, щоб “Скрябін” жив століттями?
--Я думаю, ми лишили після себе нормальний багаж. Є купа достойних пісень, які будуть слухати і скажуть: ”О, хлопці недарма жили на Землі”.
--...пару книжок...
--...ну, ше трохи книжок... Я не б”юся, як муха об скло, в трансі від того,шо я не маю шо залишити. Моя дочка, думаю, теж може пишатися, шо тато не просто так протоптав на Землі мільйон кілометрів.
--А дитину свою ким би хотів бачити?
--А це вже вона як захоче. Єдине, шо у шоу-бізнес вона не піде ніколи в житті.
--Не пустиш?
--Ні.
--Через труп?
--Ні, не через труп. Як буде дуже х”тіти—най йде, попробує, але помагати їй потому не буду.
--Твоя Світлана ( дружина—О.К. ) далі малює картини?
--Вона не малює картини—вона кераміст. Керамікою займається. Вона сама художник, але займається керамікою.
--Робить раритетні речі?
--Ні, не раритетні, але красиві.
--Прикрашаєте ними оселю?
--Уяви, в хаті немає ні однієї. Ті, шо моя мама робить,-- ті є. Це саме моя мама таку струю запустила.
--Андрію, “Скрябін” існує вже 16 років. Ви вже там визначилися:ось це покликання, любима справа, нелюбима справа, ідеали, думки... І ніби з преси ми все про вас знаємо. Але чи не було чогось такого за цей час, щоб ти отак дивився журналістові в очі і не міг сказати, а хотів все таки сказати: ”Запитайте мене от за це. Я би хотів поділитися саме цим”. Тобто, чи є таке, що би тобі хотілося вихлюпнути з себе?
--Та ти знаєш, настільки вже нас іноді мусолять-перемусолюють, і в позитивному і в негативному плані, вже по-всякому взували... Чесно кажучи, я вже і не слідкую за тою писаниною. І я не страждаю нарцисизмом, щоб натякати: ”Ану скажіть ше, що я такий...чи отакий”... Я рахую, шо коли я достойний, то люди і так помітять...а якшо ні, то нашо про це смердіти.
--А коли ти казав, що ти є “козирний чувак”—шо мав на увазі?
--То на мене шось найшло, напевне ( сміється—О.К.).

З Андрієм Кузьменком
розмовляла Оксана КОВТОНЮК




Пожаловаться
Комментариев (4)
Отсортировать по дате Вниз
BookashkA    27.01.2006, 10:23
Оценка:  0
BookashkA
Молодчинка, Ксю!
все передала отлично:))
Байкер_Ледi    27.01.2006, 10:23
Оценка:  0
Байкер_Ледi
Сонечко!...мені ще вчитися, як мідному котелку!...)))
Hellc@t    27.01.2006, 00:36
Оценка:  0
Hellc@t
Реакція повністю протилежна до першої.
АК спочатку висловлює проблеми української культури і дуже вболіває за неї. То дійсно відчувається.
Але потім тема про "знаходження в іншому таборі" просто не клеїться до першої тези. Як він може виступати одночасно за першу свою тезу та підтримувати людину, що прагне принести сюди другу державну мову, яка вб'є мову корінного народу та його культуру, яка тільки-но відроджується?
Байкер_Ледi    27.01.2006, 00:36
Оценка:  0
Байкер_Ледi
Просто він синтезував своє бачення мовного питання з іншою своєю ідеєю...а цей синтез нам не клеїться в голову...
Реклама
Реклама