Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

про миттєвість

30 января´06 17:14 Просмотров: 315 Комментариев: 0
Пусте запитання:
«Що було б, коли я б не народився…
Коли мене б зовсім не було?»


«Про миттєвість»

Йду вулицею, бачу людей…Ні, йду і бачу тіла та їхні душі. Бачу посмішки та різний сум, сонце та краплі дощу, блискавки та грози, різні запахи та сором, любов та страждання, їжу та уяву про смак, очі…смерть.
Але, найчастіше, на шляху трапляються різні тіла та їхні обличчя. Чомусь, довкола їх так багато, і чомусь, ніколи їх не запам’ятовуєш. Чому? Можливо тому, що шукаєш рідне у чужій багнюці.
Ось там знайоме обличчя, нажаль далеко та швидко віддаляється, не встиг привітатися, а так хотілося. Ще кажуть, що неуважний…
Але, якщо обличчя не запам’ятовуються так часто, якби то хотілося, то запам’ятовується не саме обличчя, а його тіло. Так, насправді, саме чужі нерідні тіла. До прикладу, Ви зараз можете згадати, та відтворити у своїй уяві те чи інше тіло, яке Ви колись бачили в своєму житті…
Знову йду…
Зупинка. Її можна порівняти із нашою державою. Ні, краще буде порівняти із всією планетою Земля. Ще кажуть, що життя прекрасне…
Ось, старе обличчя старого тіла, нещасний, бідний, та можливо одинокий. Це тіло, якого насправді немає, насправді воно не існує для інших тіл. Пусте місце, хоча, пусті місця бачать ще якісь тіла та вміло використовують для своїх потреб (будують до прикладу домівки, магазини…), а тут…а тут в принципі, також тіло. Як у всіх інших, має обличчя, кінцівки, почуття, здається теж дихає...але воно не існує для інших.
Трохи вище, метрів зо десять, ще одне тіло, сидить в дивакуватій позі – спить. Тіло ще не старе. На перший погляд здоровим виглядає. Теж бідне, голодне, можливо теж одиноке. Ой, а що це? Щось заворушилося біля нього. Так це ж немовля. Чому? Що воно там робить? Таке молоде і так рано невизначене життя маленького тільця. Плаче…

Боже, яка краля! Яке тіло! Високе, струнке, довге волосся… тіло обгортає дорога одежа. Високі підбори, кожані штани, які облягають та стискають усе те, чого і так немає стискати вже. На плечі сумочка, а також довга біла цигарка в роті. Дістає з сумочки мобільний, та кудись дзвонить. Мобільний напевно дуже дорогий, такого навіть не бачив в рекламах. Дзвонить, при цьому своїми великими пустими оченятами роздивляється персні на своїх довгих, тонких пальцях, які відблискують, навіть від похмурого, холодного неба.

Щось холодно, вітер вже зимній, почав крапати дощ, над головою чорні хмари, продовжую стояти на зупинці.

Підліток підійшов, старшокласник напевне, щось волоче за собою. Цікаво, що то? Піду, спеціально обійду та гляну. Тю, рюкзак, увесь брудний, та, здається порожній…під’їхала іномарка, підліток сідає всередину, та від’їжджає. Від’їжджаючи, у вікні від дверцят, було дуже добре видко ся, що він щось брав у чоловіка, який сидів на передньому сидінні біля водія, та ставив в рюкзак…

Бачу, десь далеко, ще одне старе тіло, але вже інше, не таке, як попереднє. Високе, кремезне ще. Тіло закриває довжелезне, дорого пальто, яке, на мою думку, також прикриває величезний живіт. На пальті, із лівої сторони, біля серця, прикріплений маленький металевий значок, у вигляді українського стягу. Також, з-під пальта, видніються туфлі та чорні брюки. Туфлі були так добре начищені, що навіть краплі брудної води, на поверхні землі, від дощу, не були завадою для їх блиску, а також, можна було побачити відображення інших тіл. В правій руці несе дипломат, а в лівій ключі.( напевно від автомобіля, не хочу думати навіть від якого). Зникає, за дверима магазина.

До зупинки під’їхало таксі. Вишукане тільце кралі, із дивною, гордовитою посмішкою на обличчі, яке ледь-ледь видніється із-за грубого шару макіяжу, різної пудри та жирної помади, сідає в таксі та від’їжджає.

А це що? Що за сіра маса , яка швидко наближається до зупинки? Всі в тютюновому димі, переважно у кожного цигарка. О, дуже цікаво виділяються два тіла. Стоять, обгорнені один одним. Посміхаються, очі сіяють, пристрасно цілуються. Ніжне тіло, так і повисло на шиї, кремезного тіла…приємно дивитися, якось тепліше стає самому, а інколи навпаки, болісно – ось, до прикладу цій молодій особі, яка думає, що життя знущається таким чином над ним…

Під’їхав громадський транспорт. Потрібно зауважити, що тіл на зупинці назбиралося до сотні. Всі гуртом починають тиснутися всередину, не випускаючи при цьому приїжджих. А тіла все продовжують тиснутися, всі мокрі, брудні від земельної багнюки, яку самі же тіла і створили самі. Галас, крик: «я тут»,- донеслося з іншого кінця…здається влізли всі. Ні, ще хтось добігає, та запитує втиснених: «чи не буде на половину тіла ще місця? », при цьому, не чикаючи відповіді, штовхає в спину, та влізає в середину. Двері зачиняються…

Так і ніхто не побачив, що одне старе тіло, покинула душа, і продовжує лежати в багнюці…


Виникає запитання, хто ж тоді я?
«Я миттєвість цього прекрасного життя…»

________________________________________________________________
P.S. Саме цікаве це те, що всі описані події відбуваються миттєво, на яких ми навіть ніколи не звертаємо уваги. Декілька хвилин…а хвилина для життя – це вічність.
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама
Реклама
Популярные заметки