Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

БРЕМЕНСЬКИЙ МУЗИКАНТ ( моя стаття )

2 марта´06 21:30 Просмотров: 619 Комментариев: 10
Артем зовсім не схожий на вуличних музикантів а-ля книжний варіант: зарослих, патлатих, у подертих джинсах, з гітарою у руках, яка побувала у бувальцях. Артем дуже симпатичний сучасний хлопець, в акуратній курточці, з глибоким поглядом сірих ( а може, зеленкуватих? ) очей, з розсудливою мовою, розлогими думками і...з гітарою у руках, яка за три роки вже бувала у бувальцях. Чому три? Саме стільки часу 21-річний Артем виходить на вулиці міста, аби заробити гроші не зовсім загальноприйнятим способом—співом під власний акомпанемент. Отакий собі Бременський музикант, але не з відомого мультика, а з реального міста Станіславова. Вуличний музикант, яких он повно визирає з книжкових сторінок чи з кіноекранів, але яких, на жаль, не так і часто можна зустріти у нашому сьогоденні—вони залишилися десь там,у середньовіччі... Чому на жаль? Та тому, що бути вуличним музикою—це не просто ремесло. І не спосіб випендритися, врешті-решт. Це—стан душі. Пам”ятаєте з того ж самого мультфільму? “Нам дворцов заманчивые своды не заменят никогда свободы.” І це стиль життя. Про нього мені і хотілося поговорити з цим хлопцем, якого щось та й потягло на вулицю заспівати—і не тільки для заробітків.
Зустрілися ми зовсім випадково. Журналістський тренінг, який проходив у монотонній атмосфері юнацької бібліотеки, раптом перервали чисті звуки юнацького голосу: невисокий хлопець, незважаючи на мокрий сніг, стояв на “стометрівці” і співав про життя. ”Вуличний музикант”—сказав хтось із моїх колег. І я, забувши за отой мокрий сніг та лютневу вологу у повітрі, поспішила із затишного приміщення до нього. Артем дуже здивувався з такої уваги до власної скромної персони, проте згодився поспілкуватися зі мною. Просто поговорити. Про життя. І про те, чому люди виходять співати саме на вулицю. Що їм, сцени мало?
--Дійсно, чому ти вирішив взяти гітару у руки і...?
--І заспівати саме на вулиці? Думаєш, тільки через гроші? Ну, і це важливо. Але зараз у людей дуже мало способів виразитися. ”Виштовхнути” назовні свої думки, своє внутрішнє “я”. Просто зараз дуже мало місць ( Артем, напевне, мав на увазі місця, доступні усім,—О.К.), де можна було би самовиразитися. Спів на вулиці дає таку можливість.
--Але вуличних музикантів сприймають, перш за все, як людей, котрі отаким чином заробляють собі на життя...
--Насправді це не такий-то і простий заробіток. Дійсно, я не тільки для самоствердження тут. Щось та й заробляю. Але у таких заробітках немає якоїсь стабільності. Якщо фортунить—то і за півгодини сто гривень можна мати. А часом стоїш-стоїш—і за три години ледве п”ять гривень заробиш.
Артем зізнається, що не можна абсолютно точно вгадати тих чинників, які би якось впливали на ступінь наповнення капелюха вуличних музикантів. Це—як Бог дасть. Хоча все таки музичні заробітки на вулиці не в останню чергу залежать від погоди, від того, який день на дворі ( у свята перехожі є щедрішими ) і від тих людей, які проходять мимо:
--Розумієш, люди є різні... Одні з радістю поділяться з тобою, а з іншими ще й клопіт буває. Починають налазити на тебе... Те їм не подобається, се... Часто придираються до мене, чому я співаю пісні переважно російською мовою ( Артем і розмовляє російською-- О.К. ). Та справа не в тому, якою мовою я говорю. Можна і вивчити пісні по-українськи. Просто я вважаю, що у нас вільна країна—тому якихось таких заборон нема і не повинно бути.
--Які пісні ти співаєш?
--Різні ( усміхається—О.К. ). Які йдуть до душі і які знають всі. На жаль, я мало знаю українських текстів, а тому переважно співаю на російській мові. Розенбаума, наприклад, “Арію”...пісні різних рок-груп. З українських “Плач Єремії” знаю. А от самого Розенбаума важко співати—його пісні у великій кількості не сприймаються.
Як виявилося, Артем не тільки співає чиїсь пісні—він і сам пише тексти до них. У Івано-Франківську навіть вийшла збірка “У пошуках істини”, де можна побачити його дітища. А от над власною професійною кар”єрою співака ще поки що не замислювався.
--Чому?
--Та тому, що гроші треба мати. На професійну апаратуру, на те, щоб дійсно пробитися на велику сцену. Ну, ти ж розумієш... Звісно, хочеться рости і далі. Я, наприклад, маю уяву про музичну освіту—закінчив музичну школу—тут, недалеко біля кінотеатру “Космос”... По класу баяну, до речі ( сміється—О.К.). Але на баяні якось не виразиш того, що можна виразити з допомогою гітари.
--А чому так скептично щодо свого музичного майбутнього? Он люди будь-якими зусиллями намагаються вперед пробитися...на інтерівський “Шанс” їдуть зі всіх кутків країни...
--Та не тягне мене щось на той “Шанс”... Хоча “рости” професійно дуже хочеться.—Зелені очі довірливо дивляться на мене.—Все в житті попереду.
Зі слів Артема, теперішні свої “виходи” на вулицю він поєднує з навчанням у інституті менеджменту і економіки—такий собі незвичайний вуличний музикант. Ми ж-бо звикли до того, що на улицю з гітарою ( чи іншим інструментом ) виходять переважно люди, яких життя загнало у тупик, і інакше заробляти вони не вміють. Артем розповідає, що є і такі. Та що би не було—всі вуличні музики між собою миряться—немає якоїсь конкуренції за більш вигідне місце чи просто неприязні, як ото буває серед людей.
--У Івано-Франківську не так і багато людей виходить на вулицю з музичним інструментом... Є тут на “стометрівці” скрипаль—але ми завжди знаходимо спільну мову, не перебиваємо один одному бізнесу. Коли він грає—я можу і “помовчати”, аби не перебивати. Ще був один вуличний музикант...але дуже запальний...тепер відсиджує у місцях, не зовсім віддалених... Отаке воно життя... Але і люди такі. Часом підходять...”пальці вєєром”...просять всякі блатні пісні...а я співаю те, що до душі лежить.
Видно, що Артем відверто переживає, аби його заробіток не вважали за випрошування милостині—окремі перехожі, з його слів, відверто не приховують свого негативного ставлення: ”Іди працювати, а не випрошуй тут!”.
--А викладачі з інституту тебе тут бачили?
--Ну, звичайно ( сміється—О.К.). Але з викладачами не складно—вони з розумінням сприймають те, що я співаю на вулиці. Навіть гроші кидають. А потім на парах ще й піджартовують.
Трохи ніяковіючи, Артем розповідає, що у нього, як у всякого нормального пацана, є дівчина, яка страшенно переживає, аби її музикант не простудився чи ще в якусь халепу не вліз під час своїх вуличних “заробітків”.
--А серенаду не пробував їй співати під вікнами?
--Ну що ви ( регоче—О.К.) Вона на п”ятому поверсі живе—це ж уявіть, як треба верещати.
--Артеме, а взагалі вуличні музиканти якось намагаються тусуватися разом чи вони такі собі індивіди, що тримаються особнячком?
--Нууу...я вже казав, що ми мирно живемо, не сваримося. Навіть знаємося з нашими “колегами” з інших міст, якщо вони до нас приїжджають. Але виходимо працювати все таки не гуртом, а по одному, рідко по двоє.
--А що найбільше вам заважає займатися отаким незвичним заробітком?
--Нерозуміння людей. Всякі ж люди є... Часом гонять тебе ні за що з місця... Ось я не так давно тут стояв—то дядько один думав мене вигнати. Він морозиво продавав—хотів мою лавочку приватизувати, де я співаю. Але я не дав ( сміється—О.К.)
В цей час до Артема підходить білява дівчина у синьому пальто і просить...розміняти дві гривні.
—Бачите, і такі приколи є, а не лише складнощі,-- сміється Артем.—Насправді “професія” вуличного музиканта—це саме життя .Іноді важко, іноді—прикольно. По всякому.
Розумію, що бесіда трохи затягнулася, тому задаю останнє запитання,—Артемові ще хочеться щось заробити, а не лише потрапити на шпальти газети:
--А якщо твоя майбутня дитина у майбутньому захоче колись вийти на вулицю і заробляти вуличним співом—як ти відреагуєш?
--Перечити я не буду... Але якщо чесно—краще не треба. Хотів би для своєї дитини достойніших заробітків. Тим більше, що вуличний музикант—це не так ремесло, як стан душі.


Пожаловаться
Комментариев (10)
Отсортировать по дате Вниз
hexelein  (аноним)  23.04.2006, 11:23
Оценка:  0
hexelein
супер статтi!!!! а ось у мене якось не склалась спiвпраця з виданнями(((( була така iсторiя, що так вiдредагували мою статтю, що вона стала нi на що не схожа (не розумiють гумору редактори).... ((((
Байкер_Ледi    23.04.2006, 11:23
Оценка:  0
Байкер_Ледi
Дякую:):-*:)
Аттачмент    04.04.2006, 18:42
Оценка:  0
Аттачмент
як нема. є...)
Байкер_Ледi    04.04.2006, 18:42
Оценка:  0
Байкер_Ледi
А не було!)
Аттачмент    04.04.2006, 18:42
Оценка:  0
Аттачмент
тобі подобається там. Ти з кимось живеш чи сама?
Байкер_Ледi    04.04.2006, 18:42
Оценка:  0
Байкер_Ледi
Я поки що у знайомих)
Аттачмент    31.03.2006, 18:30
Оценка:  0
Аттачмент
як поживаєш??
Байкер_Ледi    31.03.2006, 18:30
Оценка:  0
Байкер_Ледi
Руля, звикаю)))А от з тобою ніякогісінького зв"язку нема...))
Аттачмент    28.03.2006, 18:56
Оценка:  0
Аттачмент
привіт, киянка...)
Байкер_Ледi    28.03.2006, 18:56
Оценка:  0
Байкер_Ледi
І пропав...)))
Реклама
Популярные заметки