Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Інколи я думаю.

11 февраля´07 0:04 Просмотров: 471 Комментариев: 8
Така хтива повість мого життя. Ні, вона дійсно хтива. Я вже не дивуюся.
Я люблю півпрозорі майки і вдома ходжу в білизні. Тому дуже довго не відчиняю двері несподіваним гостям. Бо шукаю якусь пристойну одіж. Навіщо вдома ходити у півпрозорих майках? Я хочу бути спокусливою. Спокусливою для себе. Мені надто плювати на думку інших, щоб наплювати на власну. Мене можуть вважати стервом і лайном, проте я ним ніколи не стану допоки сама не почну про себе так ДУМАТИ. Не говорити, а саме ДУМАТИ. А до моїх думок іншим зась.
Виявляється, чесною і відвертою бути легко. А ще значно легше жити, коли маєш зо двійко ворогів або заздри… Коротше, тих, що заздрять. Ні, не ненавидіти їх, а просто мати. Біля себе. При собі. Щоб мати амбіції. Бо такому ледащу, як я дуже важко мати амбіції без зовнішніх подразників. А ненавидіти людину – то нудно. Одного разу я ненавиділа. Я ненавиділа протягом п’ятьох років. Я зненавиділа її у 13 років, коли вона відібрала у мене двох подруг і симпатичного хлопця, я ненавиділа її навіть тоді, коли зрозуміла, що подруги ніколи не були мені насправді близькими, а хлопець справжній підлабузник і взагалі ганчірка (такі мені не до смаку, я повинна завжди мати при собі зовнішній подразник). Я ненавиділа її до 11 класу. Ненавиділа з усієї сили. Я з нею билася, я плела інтриги, я не давала змоги закрити погані оцінки і ніколи не допомагала. Врешті, я ненавиділа. До останнього дня. Мені навіть спало на думку зляпати її випускну сукню чимось. А потім на рік я про неї забула. Я викреслила її і усе, що з нею було пов’язане, з життя. А тоді зустріла другу, яка хотіла бути мені ворогом, яка ненавиділа мене. Але тоді мені було вже ліньки ненавидіти. Ми з нею посиділи на кухні, випили потрошку, і вечір закінчився єдиною фразою: "Ми з тобою надто однакові, аби нам було затишно разом в одному колі людей, проте ми могли б стати хорошими подругами." Так і сталося. Ми дуже рідко бачимося. Зараз я вже нікого не можу ненавидіти – мені то здається… безглуздим. Дурнуватим і нікчемним. Люди, вони просто є. Вони вчинили щодо мене так, як їм того забажалося. Їх вчинок жодним чином не стосується мене, навіть коли був направлений на мене. Взагалі люди мене особисто жодним чином не стосуються. Кожна людина – то автономний світ. Я добре знаю будову землі. Людина не добереться до живого – до ядра. Максимум на що здатна – погріти руки від магми. І до мого ядра не доберуться. І там стоять такі веееличезні таблички з яскравими написами на кшталт: "Не влазь – уб’є" або "Обережно мінне поле". Може, щоб люди зрозуміли ще собак пустити? Якихось дуже екстравагантних собак. Голодних і злих. Але ні – собаки – то занадто.
Мені подобається чай. Чай смачніший за каву. Особливо коли в чай додавати різних рослин. Вперше за два тижні п'ю вдома чай. То така смакота! Просто чорний чай без цукру. То смачно. Дочитала книжку. Через книжку й думала про ненависть. Мені подобається звук клацання клавіатури в тиші. Мені подобається теплота білої чашки з написом червоними літерами EGO, як малює на білому папері гостро наточений олівець, чорнильні ручки і зошити на спіралях, книжки з малими літерами і без картинок, проте з гарним сюжетом, вогні у вікнах будинків напроти і смак почищених зубів. Те все мені шалено подобається. І ще безліч дрібниць, які інші вважають дурнуватими мені теж подобається. Я не дріб'язкова, я просто люблю Стефаника.
Пожаловаться
Комментариев (8)
Отсортировать по дате Вниз
bookclub_ua    11.02.2007, 07:35
Оценка:  0
bookclub_ua
хороший враг - все равно что хороший друг
редко встречается, надо ценить
Живая_    11.02.2007, 07:35
Оценка:  0
Живая_
согласна
Струна_соль*    11.02.2007, 00:47
Оценка:  0
Струна_соль*
годы пусть проходят...любовь не уйдет :1: :01: ..значит Бог, а лишнее пусть уходит..
Живая_    11.02.2007, 00:47
Оценка:  0
Живая_
Бог в нас самих - он никуда не уйдет
Струна_соль*    11.02.2007, 00:40
Оценка:  0
Струна_соль*
та блина пусть уходит..я ж не против :02: :4:
Живая_    11.02.2007, 00:40
Оценка:  0
Живая_
а если честно? Я тоже думала об одном - я ж не против, пусть уходит. А если быть честной - то когда спустя два с половиной года после последней встречи увиделись - ноги подкосило. И еще об одном думалось - пусть уходит - я не против - руки в самые тяжелые минуты рвуться набрать его номер. И теперь о другом думаеться - пусть идет - а на самом деле как же мне с ним сладко было, и тсрашно что эта сладость только с ним была. Это не любовь - это нити, привязки, которые обрубить сложнее, чем вырвать канаты любви. Они незаметны, как тонкая леска. В них даже себе зачастую сложно признаться. Но они очень крепкие.
Струна_соль*    11.02.2007, 00:32
Оценка:  0
Струна_соль*
:4: :1: у меня вот прошло 19 лет....с окончания школы..простила,вроде..подруга, любовь мою изковеркала...снится и сейчас мне он...живу с другим мирно, хорошо..простила....но не хочу ее видеть..может еще через 20 лет пройдет..) :01:
Живая_    11.02.2007, 00:32
Оценка:  0
Живая_
Всему свое время. Я книжку дочитала Ірен Роздобудько "Зів"ялі квіти викидають". Вот там между двумя женщинами лет сорок было. А вообще, все, что уходит - не наше. Значит пусть уходит туда, где ему место. Это мое субъективное мнение.
Реклама
Реклама