Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Поема про Сонце Частина ІІ

24 февраля´07 10:14 Просмотров: 294 Комментариев: 0
Дух огня, начни игру, нам не начать без тебя,
В алых языках ритуального танца закружи гостей
Взойди над прахом ветхих знамен, взойди мечом похорон
Мы здесь, мы ждем сигнал, сигнал к началу дня.
Распиши горизонт кострами новых зарниц,
Вскрой душное небо скальпелем утренних птиц.
И хотя этот восход еще слишком молод, а закат еще слишком стар
Я начинаю петь, я вижу пожар.
Театр начинает жить, лишь только свет отбросит первую тень
Театр начинает жить, когда мы поем: „День! День! День!”
К. Кинчев

Розпочинався день
Ти прокинулася від того,
що кімната наповнилася світлом.
Тобі закортіло дізнатись
звідки воно просочилося в твої володіння
і ти відкрила очі.
Звичайний, здавалося б, ранок,
такий же, як і завжди.
Але якась невідома сила
змусила тебе зруйнувати царство сну.
Ти встала і підійшла до вікна.
Цього виявилося недостатньо
і ти загнала штори в кутки кімнати.
Небесне сяйво увірвалося немов ураган,
обняло, обвило тебе ідеально-блакитним покривалом
з дрібним бісером золотистих хмаринок на обрії.
Золото іскрилося, переливалося,
а трохи нижче
райдужною ниткою займався горизонт.
Головна діюча особа
ще не з’явилася на сцені,
та її присутність
відчувалась у кожній рисочці безмежної декорації.
А вона розстелилася
не тільки над східним небокраєм:
на заході небо теж було ніжно-рожевим
з плавним переходом у бездонно-блакитне.
Ти захотіла зануритися з головою
в цю синеву, що не мала меж,
підставити долоні
промінню ще невидимого Сонця.
Ти вискочила на вулицю
і зачудована зупинилась на порозі –
Сонце
величезне, золоте
вставало над Землею;
воно простягнуло свої ніжні руки,
щоб приголубити тебе.
Воно проникло в тебе,
заповнило всю до останньої клітинки,
до самого потаємного куточка душі.
Якби хто-небудь в цю хвилину
стояв у тебе за спиною,
то він побачив би не тебе,
а божество у плоті
(а може і не в плоті?).
Золотисто-прозора істота
з вогненним ореолом довкола голови –
хіба такими бувають прості смертні?
Світло випромінювало вже не тільки Сонце,
а і ти сама!
Ти стала вранішньою зорею,
що раптово з’явилася на світліючому небосхилі.
Тобі здалося, що ти залишила своє тіло на Землі,
а душа твоя полетіла у простір,
щоб увібрати і зірки,
і планети,
і галактики.
Ти поглинула Всесвіт!
Весь!
До найменшої частинки.
Твоя душа зросла до Безмежності...
І тільки час залишився поза тобою,
бо він непідвладний нікому.
Тому тобі довелось повернутися
на нашу маленьку Землю
і знову стати звичайною людиною.

Але ж ні!
Адже ти стала іншою,
може не зовсім та все ж таки!..
Ти згодна зі мною?
Ти не змогла просто піти,
відчинити двері і зробити крок
із казки у реальний світ.
Ти ще довго стояла на порозі,
закривши очі руками...

А Сонце
продовжувало пестити твої руки і плечі,
цілувати обличчя.
А вітер
(такий звичайний і зовсім земний!)
легенько перебирав твоє волосся,
одним із завиточків
час від часу ніжно торкаючись щоки...
Розпочинався день.
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама
Реклама