Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Пожухлі аркуші

9 марта´07 11:54 Просмотров: 339 Комментариев: 0
Існує собі людина, як пожухлий аркуш.
Так само ми чисті та порожні до написання на нас перших літер. Ми непроникні до світу і не маємо поглядів на все, що є навколо. Ми, як папір, вишукано терплячі, і, як люди, справді жорстокі. На нас виливають біль і сум, викарбовують тавро життя.
Початок оповіді, написаної на нас, ведеться оточуючими людьми, а все інше дописуємо ми та обставини, що (нажаль) нас примушують. Завжди ми знаходимось у полоні цих самих обставин і нічого не можемо вдіяти, бо не підвладні нам душі інших. Лише той, хто втомився постійно перебувати у рабстві, нести на собі важезне ярмо, зможе, напруживши всі свої сили, вправно розправити крила і злетіти, а папір все занотує. За наше нікчемне або піднесене існування збирається багато згортків пожовтілого за роки паперу. На ньому є все: і прикрість і радість, і вдачі і невдачі, наші мудрі вчинки та безглузді дії.
Так-от в самому кінці дороги, життя милує нас – віддає всю повість років нам на спочин. Але ж ми – люди, а людям властиві необдумані помилки і ми спалюємо на жахливому попелищі всі слайди спогадів. Чорно-білі, кольорові картинки минулого безслідно кануть у безодню далеких згадок. Більше ніколи вони не сколихнуть нашої уяви.
А можна було поскладати записи у найнадійнішому місці – у нашій пам’яті. Та ні, так не буде. Прощавайте, спогади!
На сконі років, спаливши набуте і розвіявши попіл над прекрасною Долиною Снів, стає набагато легше і спокійніше. Нічого не турбує і не ворушить думок. Проте суцільна порожнеча все ж закрадається у потаємні закутки душі і сумує за написаним так давно.
А може й так краще? Адже папір знову чистий.
А як же мрії? Мрії, що залишились там, в минулому і навідріз не тікають з єства?? Може, їх просто забути? Загубити! І повестись, як Дитина!
Адже всі ми в глибині душі діти. І в усіх нас в далеких надрах є дитяча блакитна мрія. Блакитна, бо заповітна, десь далеко вона, понад хмарами, близько-близько до сонця. Та коли ми, люди, стаємо дорослими, чи принаймні так кажемо,  помирає, гине навіки у безодні спогадів наша дитяча нездійснена мрія. Ніколи більше ми про неї не згадуємо, адже є тепер важливіші речі у нашому новому житті, ніж давні видіння наших роздумів. Невиконана ж мрія забута і непотрібна, наче стара пошматована іграшка. Разом із втратою мрії зникає і неперевершена досконалість безвинної дитини.. Зникає та безкінечна довіра дитячих очей, набувають вони нового, по-дорослому жорстокого виразу. Але ж спогади, спогади! Майорять вони перед очима, не дають людині забути те, що було давно...
Дорослі . . . любі дорослі! Згадайте себе у минулих роках. Придивіться уважніше до того, що ви робили колись, у дитинстві та до своїх дій зараз. Правда ж, схоже?! А це означає, що ніякі ви не дорослі, а лише діти. Довірливі діти.
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама
Реклама