Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Чарівних слів струмочок

11 марта´07 14:50 Просмотров: 470 Комментариев: 0
Чом рідну не шануємо ми мову?
У ній же сяє, грає кожне слово!

Ті, хто забув – згадайте, не лінуйтесь,
Ті, хто не знав – вивчайте і любуйтесь.

Природа вам у цьому допоможе,
Розтопить ваше серце, розтривоже.

В Природі і Людині тайна слова,
Шануйте мову – в ній душі обнова.

Вдихайте, вимовляйте, прислухайтесь,
Своєї мови-пісні не цурайтесь.

Прийдіть в село, у поле, у садочок –
І потече чарівних слів струмочок...

1

Ось, квітка польова в тремкій стеблині
Водицю п’є з краплистої росини.

Від насолоди віями тріпоче,
Витягує свій стан стрункий дівочий.

Тендітною головкою крутнула,
Пелюсточки духмяні розгорнула,

Промовила: – Як гарно, як красиво!
Щаслива я, щаслива, я щаслива!

Штовхнула в бік травинку - ковилинку,
Утерлася об шовкову хустинку,

Хмаринку білобоку привітала
І з Сонечком весь день прощебетала.

2

А ось, стоїть прадавніх років хата:
Похнюплена, похилена, ластата.

Її найкращих років не вернути –
Покинута, занедбана, забута...

Хто підійде до неї, той почує,
Як гірко за людьми вона сумує:

Згада дітей дзвіночки голосисті,
І рушники на образах барвисті,

Співаночки дівочі й парубочі,
Щедрівки і колядки до півночі,

Тепло, що йшло від печі, запах хліба...
– Була щаслива, я була щаслива.

3

Ось, Сонечко! До всього в нього діло:
Зійшло – робота в полі закипіла,

Лани зігріло, аж рілля парує,
І далі поміж хмарами мандрує.

Веселку причепило над ставочком
Й само барвистим вбралося віночком.

Прокукурікав свою пісню півник,
Шмигнула курка по зерно у сіни,

На призьбі котик Сонечко чатує,
У вербах дятел знов листа друкує...

А Сонечко себе все підіймає,
У всі шпаринки нишком заглядає:

Пофарбувало квіти біля тину,
Полоскотало в ліжечку дитину,

Туман біля ставочка розігнало
І зайчиком по хвильках станцювало.

4

А ось, матуся вийшла у садочок,
На голові кульбабовий віночок,

Криниченьку погладила рукою,
Скропилася джерельною водою.

Ранкова пташка на долоню сіла,
Погрілася – й щаслива полетіла.

Метелик помахав крильцем строкатим
І полетів нектар в гаю шукати.

Хмаринка раптом Cонечко закрила,
Та мама усмішкою відтулила,

До вишеньок легенько підступає
І пісеньку веселу їм співає.

Вапном стрункі колінця побілила,
Із кожним деревцем поговорила.

– До нас, до нас, – гукають груші й сливи,
– Іду, іду, – всміхається щасливо.


Веселим м’ячиком підбігли діти –
Розсипала цілунки мати-літо!

Сльозу щасливу обронили вії –
Із неї згодом квіточка дозріє.



5

А ось, пустунчик-вітерець, грайливий,
Побіг купатись у пшеничну ниву.

Неначе котик хвіст наздоганяє,
Над шляхом сиву куряву здіймає.

По колосочках хвилі покотили:
– Дозріємо, дозріємо – зраділи.

Майнув на небо, розігнав хмаринки,
Не дав зронити жодної краплинки.

Під вечір у дібровоньку забрався,
Пошелестів і, стомлений, сховався.

6

А ось, і диво-вечір наступає,
Дівчат і хлопців під вербу скликає.

Вже й ніч роздмухує на небі свічки.
Зійшов і Місяць – воду п’є із річки,

А потім до верби поповз по небу
Почути пісню про зірки про себе...

Із хати ніжна пісенька лунає –
Матуся немовлятко присипляє.

Спочиньте й ви. А завтра, вранці, знову
Вас зачарує наша рідна мова!

20.03. – 6.04. 93
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама