Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Похід на Тернопільщину – Перший.

19 марта´07 12:42 Просмотров: 2399 Комментариев: 10

Планы на Тернополь начала строить еще года пол назад, посвятив в них своего коллегу – Олега, который, собственно, в желанном городе свой)))…Оперативно напросилась принять меня в гости и организовать экскурсию…ггг…Правда, выяснилось, что он так же знает Тернополь, как и я Киев,…то есть – плохо :) Хорошо, что меня это не останавливает.

И вот…час Икс пробил – четыре 8ми мартовских выходных – это ж настоящий подарок! А Милочка, в качестве подельницы в путешествии – это главный приз, гран-при и подарок судьбы вместе взятые! :D Поспешно подковавшись к экскурсионным маршрутам с помощью интернета (200 листов печатного текста - это вам ни цацки-пецки))… если б их еще успеть прочитать), двинулись в путь.
Надо сказать, что в путь мы двигались как обычно…с проблемами во взятии билетов, но так как Милочка занималась этим делом, я была уверенна в 100% успехе :D, даже после того как оказалось, что предварительно билеты…почему то, теперь продаюцца только с 8 до 20…даже на вокзале…Совсем не поняла в чем прикол…Ну, то такое)) Туда купейные билеты взяли. Обратных нет. Подумаешь, ни в первый раз…ггг.

8 марта.
Погрузившись в 49 поезд (слово «погрузившись» используется, так как Милочка умудряется таскать с собою груз…в виде припакованной спортивной сумки и рюкзака даже на 2 дня поездки :D, я думаю, это талант!) в 23.30 по киевскому времени, уже к полночи я мирно посапывала на второй полке, оставив Манюню одну на двоих Жмеринских ребят.

9 марта.
Как выяснилось утром, спокойно спала только Я…ггыг…Жмеринские ребята не спали вдвоем на одной полке, постоянна шурша, одеваясь и раздеваясь…да и выходить им было часа в 4 ночи; Милочка не спала, потому что ей мешали постоянно издаваемые звуки соседями (хм…а ведь слуха музыкального у ние нет...гыгыг...уж я то знаю…:D))), и злобная странная проводница, которая пыталась разбудить нас на выход в Жмеринке (хм…в Тернополе, прослышали что ли про нас…дали указание высадить раньше?!)))); остальное население вагона, подозреваю, тоже беспокойно спало…а все потому что при посадке Милочка громко заявила, что ночью будет мелочь по карманам тырить :D.

Відразу по прибутті до Тернополю ..о 7.30 ранку, природно, зворотніх квитків нам ніхто не продав,))) тому вирішили погуляти з сумками біля вокзалу)).
Це, до речі, самий вдалий час для прогулянки …людей нема, машин нема, свіжість.))…

Сподобалось. Старенькі, гарненькі будиночки, верхівки Домініканського костелу, арочки.)))

По поверненню на вокзал білети нам, таки, не продали)))…Сказали: «А нема квитків на 10е вечір». (Цікаво, а півгодини назад нам не можна було того сказати?!) Чемно порадили взяти білети на 11е ранок або іти на автовокзал…спробувати щастя з автобусом :D …гииии…
Хоча по карті місто Тернопіль невеликий і все знаходиться близько, але поки ми дійшли до автовокзалу, ще не раз посміхнулись)))…не так вже й близько….гиги…а відповіді на питання «Як пройти до автовокзалу?» просто викликали істерику :D…Одна сказала: «Ідіть по вулиці до кінця, а потім прямо» :D, друга : «Можете зараз повернути направо або піти прямо.». Ми: «А як ближче?!». Вона: «Та однаково…Ці вулиці паралельні». Гиииииииииии :D. А на автовокзалі нас чекав головний номер програми…Увага! «Автобус до Києву відправляється один раз у день…о 9.40 ранку і до Києву прибуває о 21.40 вечора»! У нас з Мілочкою раптово трапилось розрідження мозків…Яааак автобус проїздить 400 км за 12 годин?! Це точно автобус?! Велосипедисти їдуть зі швидкістю 30 км/година, але ж не автобуси…))) 5хвилинне мовчання і похід назад до з/д вокзалу…гигиг...Манюні місто подобалось все більше и більше)))) А мій настрій, на подив, продовжував бути азартно-смішливим)))…
На вокзалі вирішили спробувати щастя в іншій касі і, що цікаво, там таки були білети на вечір 10го, що правда плацкарт біля туалету, але ж все краще ніж автобусом 12ть годин :D (наївно думали ми поки що))).

Зторгувавшись з таксистом за 10 грн ми доїхали до готелю «Галичина» де нас чекала наступна несподіванка...найдешевший номер (178 грн) на двох осіб з цілодобовою гарячою водою і сніданком виявився пережитком „совецких времен” та без душу, у загальному понятті цього слова. Спочатку я просто не зрозуміла навіщо мені гаряча вода якщо митись нема де, але Манюня таки побачила скромно звисаючий з умивальника „душову змію”.....гииии-2, 3 і 4. Оце стільки коштує комфортний номер?!)) Добре що ми сюди просто переночувати та „хоч якось” помитись зупинились. Зате вид з вікна був казковий :))) на Тернопільський став (площею 300 га) :))).

Десь об 11й годині ми вже вирушали до найвіддаленішого пункту призначення – Кременця, що є центром одного з північних районів області (маршрутка 10 грн). Тут, згідно з інет-відомостями, на нас чекали мальовничі руїни середньовічного замку. На жаль, зпустившийся туман, приняв нас разом з руїнами в щільні обійми і не дозволив побачити з Замкової гори панораму (кажуть, що звідти видно купола Почаївської лаври) і сам замок у повній красі...але так теж нічого вийшло)) таємничо і тихо :)

І дозволив нам побути там самим (кажуть, в гарну погоду там досить таки людно, багато екскурсій).
Казала і буду казати, що кам’яні руїни набагато привабливіші аніж відреставровані державні пам’ятки архітектури (не кажу що непотрібно зберігати і підтримувати життя споруд, кажу що це дуже ювелірна робота, і їй ми, нажаль, ще не навчились)...тому що вони справжні, вони чесніші, вони наповнені часом і пам’яттю, вони заспокоюють, серед них я знаходжу свою гармонію, вони дозволяють відчути себе на зламі світів та часів... Я Тут, в 2007 році...інженер у джинсах та з цифровим апаратом і я Тоді серед войовничих кочівників, серед хоробрих лицарів, серед мужніх королев, посеред поля бою і у затишку лісів та ланів...
Що тут казати. .:) людина, стіни замку...а далі хаос :).

Сумуючий перед руїнами екскурсовод-касир (вартість входу 1 грн) з радістю розповів нам декілька легенд та історій)):
В середині 16 століття польський король Сігезмунд І, одружившись з італійкою Боною, подарував їй Кременецький замок, який згодом став дуже потужним і гарно укріпленим військовим станом. На території замку постійно перебували чоловіки-красені з військ Англії, Німеччини і багатьох інших європейських країн. І королева Бона завела собі невеличкий такий „гарем-навпаки” в якому було більш ніж 30 чоловіків)). Але одного разу, як це водиться, несподівано Сигізмунд нагрянув до „оселі” і дізнався про цю невинну розвагу своєї дружини. Звісно тут же видав розпорядження про страту коханців, але Бона якимось чином зуміла вимолити життя для 3го, 9го та 27го з кавалерів. З тих пір повелась традиція 3й, 9й та 27й тости підіймати за кохання. :)
Ще одна, не така весела легенда, розказує що королеву Бону боялись як вогню, бо вона набула славу графа Дракули з Трансільванії, тому що намагалася зберегти свою молодість приймаючи кривавий душ. На одному з поверхів замку була підлога з решітки та гострих голок, на яку клали молодих невинних дівчат, а поверхом нижче Бона приймала душ з стікаючої зі стелі крові, тим самим загубив життя більш ніж 400т дівчин. :)
Посеред замкового подвір’я знаходиться колодязь 90 метрів глибиною (добре що накритий решіткою, ато б в тумані ми б з Манюнею точно в ньому залишилися б). Глибина, глибиною але до питної води люди так і не дістались і використовували колодязь лише задля технічної води. А на глибині 25 метрів археологи знайшли 5 ступіней, але не знайшли приміщення до якого б вони могли вести. А на глибині 40 метрів виявили просторий круглий грот. ЕЕЕх...:) мені б ліхтар і провідника :)...ПідЗемлю я теж люблю. :)
Також розповіли сумну для Кременця та щасливу для Києва історію про те, що на початку 19го століття цар Миколай І вивіз всю бібліотеку кременецького колегіуму (приблизно 5000 книжок).

Більшість з них опинилася в Києві, на базі яких і був заснований майбутній університет ім. Шевченко. Така ж доля спіткала і кременецький ботанічний сад, який перекочував до Києва. Нині він і досі там)) наглядає за рідною бібліотекою))).
Серед корпусів колегіуму височіє костел св. Ігнатія Лойоли)) більше схожий на похмурий палац :).

Нажаль був зачинений.
Біля костелу сиротливо притулилися будинки-близнюки 18 сторіччя. От щоб відреставрувати!...там же ж досі люди мешкають...як тільки не страхаються помираючих стін.?!

Навпроти костелу хизуючись чепурністю постає Миколаївський собор.

„..а ранок стрівав їх холодним дощем
і дихав десь вітер в саду за кущем” (с) :) це я про нас, а не про айстри...змокли та змерзли як цуцики :)
Вирішили зігрітись чаєм та пончиками в місцевому кафе ...ггг...ми ж не підозрювали, що ті пончики з повидлом також змерзли...ще, мабуть, з учорашнього дня. :D
По дорозі до місцевого автовокзалу оглянули ще декілька цікавих споруд, як то: Свято-Богоявленський монастир того ж 18 століття, з якого побачили на мить виринувшу з туману руїну замку Бони. :);
та Хрестовоздвиженську дерев’яну заспокоюючого блакитного кольору церкву 1888 року.

Манюня хоча теж у блакитного кольору, але в ній заспокоює лише те, що вона не дерев’яна :D.

Наступним пунктом нашої програми вирішено було зробити Почаївську лавру, тим паче, тут рукою подати...або за 3 гр, на автобусі доїхати.

Блиск куполів не засліпив очі наглядачам на вході до лаври і вони змусили нас одягнути на себе довгі спідниці, за що, потрібно сказати, ми були дуже вдячні...бо, вибачаюсь, дупи)) ось-ось повинні були відмерзнути :D.

Побачивши мозаїку на Троїцькому соборі, я мало не вигукнула „Бінго!”)), бо днем раніше побачена в селі Пархомовка мозаїка, щось дуже-дуже мені була схожа на те що я бачила перед собою зараз. :)..Впізнала руку майстра! І таки-так!)) Табличка на соборі розповіла що тут залишив свій слід Реріх!
:)

Всю територію лаври ми так і не спромоглися обійти (а зокрема, прославленого цілющого ставу та місцевої святині, оттиску сліду діви Марії на камені, так і не побачили), бо за перший день на Тернопільщині для нас було вже забагато пригод. :)
Дуже привернула увагу велика когорта вороння біля стін лаври...я мабуть, так багато птахів в одному місці ще не бачила :)..Чомусь зразу „Нічний дозор” пригадується. :)


Повернувшись за тих же 10 грн у сутінках до Тернополя, ми звісно вирішили якомога швидше догодити своїм шлункам, мабуть, в найвідомішому закладі міста „Старому млині” з дуже колоритним національним екс- та інтер’єром. Дуже сподобався ресторанчик...крім того, що він цікавий, як музей з багатьма предметами побуту давніх часів, так ще й меню на дерев’яних дощечках звеселило назвами страв...тут напевно на нас з Манюнею чекали :))))

Залишали цей ресторан, як вовк з мультику „Жив був пес”...перевалюючись з ноги на ногу :)..
Життя прекрасне! :D

10 марта.
Прокинувшись з ранку, першою справою було, звісно ж, перевірити, що там у нас сьогодні на сніданок?! :D тим паче, що сніданок був включений в оплату за номер. А на сніданок запропонували дві маленькі скибочки черствого чорного хлібу...гигиги...три кусочки ковбаски з такими ж кусочками сиру...та млинець (напівфабрикат) з чашечкою чаю....Сніданок, чесно кажучи, не для чемпіонів і не для „дівчат в комплекції” (с) гигиги :D (Льолику привіт!))))...До речі, один мало знайомий товариш з Тернополя Манюню теж назвав Льоликом :D). Тому продовження банкету плавно перемістилося в „Картопляну хату” (в центрі Тернополя), де я щедро здобрила ті шматочки хлібу потрійною порцією гарячого шоколаду.... /мрійливо/))))) (до речі, в Києві у цьому ж закладі шоколад смачніший....і горіхів більше)))).

А перед тим як завершити сніданок, ми встигли виконати програму мінімум по місту Тернополю:
Спочатку прогулявшись над ставом від готелю до вулиці „Над ставом” оглянули Здвиженську церкву 16го століття,
правда, тільки зовні бо на дверях була об’ява, що після служби до церкви заходити через канцелярію....)) вирішили не шукати ту канцелярію)). Зате на вулиці зустріли отця настоятеля, який розповів не дуже приємну історію про Почаївську лавру, а саме те, що головна людина в тій лаврі (духовний сан непам’яттю) на половину молдаванський циган, на половину - українець. І за великі гроші купив собі той сан і владу у Почаївській лаврі. І набрав собі ченців виключно з молдаван. І на теперішній час вони собі утворили, ніби, таку собі „мафію”. І на теперішній час українська мова не схвалюється в стінах лаври, а тільки російська (і мабуть, молдавська))).
Дійшовши по набережній до маленьких озерець (а може то були фонтани), де місцеві люди рибалили, а качки спали
(так і не зрозуміла, чому у Тернопільському ставі не рибалили?!.....там ще й товстим шаром льоду була вода вкрита...), звернули до Тернопільського замку, в якому дуже важко впізнається замок 16го століття, така собі сучасна але класична будівля.

А від замку вже рукою подати до Костелу монастиря Домініканів
(табличка біля входу повідомляла „Катедральний собор непорочного зачаття пресвятої діви Марії”...кому вірити?!))), напевно, самої гарної будівлі міста Тернопіль. І у середині він такий же заспокійливо гарний, як назовні. Мені, взагалі, католицькі храми здаються біль „добрішими”, світлішими та привітнішими аніж православні. І за прикладом не треба довго ходити....
Наступним пунктом стала церква Воскресіння Христового по вулиці Руській
(на табличці зазначено просто...”Православна церква” 17те століття), яка зовні має досить могутній вигляд, а у середині жахають криваві картини з біблейських історій на темному тлі.
Біля цієї церкви нас і забрав колишній колега, він же Олег :), з дружиною Світланою (Привіт Вам! :) Ми до Вас ще обов’язково повернемось. :)...Гигиги...маю надію, не сполохала :))))

А далі був Збараж.
Збараж – це ще один славетний районний центр з багатою історією, та зі збереженою архітектурною спадщиною. :)
І перше, що впадає у око, це висотіющий над містом костел Бернардинів, який здався мені дуже схожим на костел св. Ігнатія Лойоли у Кременці....
такий же прекрасний, та такий же неживий... Хоча... кажуть, що від Збаразького замку до монастиря Бернардинів (які були збудовані майже одночасно князями Збаразькими) існує таємний підземний хід...і, хто знає, можливо примари князів досі ним користуються :)...Принаймні, доглядачі Збаразького замку вірять в привидів :).
З Замкової гори відкривається чудова панорама на все місто,

а за спиною доріжка, яка кличе і вабить відвідати Замок 17го століття.

Приємна тітонька екскурсовод, за сумісництвом касир, видавши квитки до музею (5 грн), сказала щоб фотографували, що хочемо, а на зворотній дорозі, по совісті, заплатили за фотозйомку ще по 5 грн.
Подобаються люди))), які не втратили довіру до людей)).
Роздивившись вхід до підземелля у брамі, який з’єднує саму браму з серцем замку, рушили далі...по залах, ходах, кімнатах.
Так як наглядачів замку мало та ще менше, а точніше...всього два, то ми першим ділом роздивились приміщення та експозиції по периметру замку, в укріпленнях...двері яких люб’язно відчинялися саме для нас, а вже потім подалися до самого палацу, де на двох поверхах розмістилися постійно відкриті приміщення.

Звісно у підземеллях мене зацікавила кімната тортур....

(хм...з чого б це?!))) напевно, щось по Фрейду, та і лице тут в мене не дуже й змучене))), правда зі знарядь для тортур тут тільки кайдани та металеві гаки, ні те що, наприклад, в Олеському замку. )))
В кімнаті для зброї дуже вразили велетенські мечі з хвилястими клинкам. Я б такий і з місця не зрушила, напевно, не те щоб у бою розмахувати. :)

У другому крилі були виставлені скульптури з дерева, відображаючи постаті святих та козаків, майстерно зроблені Лупійчуком Володимиром.

Зазирнули в 60 метрів колодязя на подвір’ї, хоча на самому дні ще й є вода, але дуже замулена. Теж кажуть, що крім мулу таємні ходи теж там існують :).

У самому палаці подивились на експозиції: предметів побуту, знарядь праці, вишиванок та скульптур.

І сплативши за фотозйомку, з легкого слова тітоньки-касира подалися далі – у Вишнівець. :)

Біля воріт Вишневецького замку нас також зустрів касир-екскурсовод (білет коштує 3 грн) і за відсутності іншої роботи в лиці інших відвідувачів, він зголосився провести нас по кімнатах реконструюємого палацу Вишневецьких та розповісти деякі історичні факти.

Наприклад, що замок дуже, дуже давно перенесли з одного берега річки Горинь на другий, більш стратегічно зручний. І що палац належав одному з братів Вишневецьких – Дмитру, який ще прославився, як Байда – засновник Запорозької Січі.

І що стало нині традицією проводити в цьому місті фестиваль козацьких пісень ім.. Байди. І що це єдиний замок (не пам’ятаю, Тернопільщини чи України) який не спромоглися взяти бусурмани. І що від колись стоячого навпроти муру прекрасного костелу зосталася тільки брама.

І що нині на палац таки виділила кошти держава і реконструкція іде швидкими темпами (до речі, я чула версію „Чому держава виділила кошти?!”. Нібито тому, що президент Ющенко вирішив у Вишнівці земельки прикупити. :))
Нажаль, несподівано померлий фотоапарат не дозволив мені сконцентруватися на подіях-датах. Та і зуб на зуб у стінах палацу не потрапляв – було набагато холодніше ніж на вулиці, тому ми дружно повискакували на подвір’я, де нам зараз же розповіли, що зовсім недавно віднайшли під шаром землі під’їзду кругову алею до палацу. І що у саду при палаці існувала величезна шахова дошка, на який грали князі, а за шахові фігури їм правили кріпаки. По одній версії „з’їдені” фігури вбивались, а по іншій – переходили у володіння гравцю...а можливо версії існували по черзі))).

На цій „грайливій” ноті ми вирушили додому :), до Тернополя. Звісно, через харчувальний заклад))), „Зимній сад”. Маю Вас застерегти, крім самого зимового саду там дивитись і, тим паче, їсти нема чого. За дві години чекання на замовлення я мало не з’їла очима ті лимони разом з деревом, що росло біля нашого столику. :D
І як апофеоз нашого свята вихідного дня стала моя рідненька повітро-припливна установочка фірми VBW Engineering,

розрахована мною, продана Олегом і встановлена фірмою, потрібно-якою фірмою на ресторан Диканька, що в Тернополі! :) :D

Хотілось би на цій приємній ноті і завершити розповідь про подорож до славної області Тернопільщина, але ж ні...я обіцяла розповісти про дорогу назад у плацкарті).

11 марта.
Это ужас....Это просто ужас для наших чувствительных носиков и нашей тонкой душевной организации.. Большая часть вагоно-населения после праздников имела устойчивый и принеприятнейший запах алкогольных, не один раз перебродивших, паров и прочих процессов жизнедеятельности. Потому не спала ни только Милочка, а еще и Я...гыгыг....Когда как остальные мерно похрапывали и также мерно сползали ногами и туловищами со своих полок под действием силы притяжения и все тех же алкогольных паров.
В общем надо напивацца в зюзю или всем или ни кому…гыгыг…ато иначе ни то, что сны…сон не приходит. :D.

Здоровому Образу Жизни Посвящается! :)

P.S. Еще больше фотографий можно посмотреть в дневнике Манюни :)
Кременец

Почаев
Тернополь
Збараж
Вишнивец-Тернополь

Пожаловаться
Комментариев (10)
Отсортировать по дате Вниз
Gexogen12  (аноним)  21.02.2008, 02:24
Оценка:  0
Gexogen12
если будеш етим летом в Почаеве или Кременце с июля,дай знать - проведу классную екскурсию :4:
Цемка    21.02.2008, 02:24
Оценка:  0
Цемка
:) спасибо за предложение. но уже наверно долго не буду)
Galuna  (аноним)  03.04.2007, 16:13
Оценка:  0
Galuna
Чудова розповідь!

Тільки ще б побільше фоток! :01:))
Цемка    03.04.2007, 16:13
Оценка:  0
Цемка
дякую)))
на жаль, якість і кількість інтернету не дозволяє розміщувати багато фото)))
МАТИЛЬДА    23.03.2007, 09:40
Оценка:  0
МАТИЛЬДА
от таки набралась сил и дочитала твои мемуары на непонятном мине языке до конца... фух.... ну шо я имею сказать- все написанное тут чистая правда..... особенно было приятно зайти в ресторан и констатитровать, что люд честной таки готовился вкнашему приходу, тому подтверждение название болюд- цемцем и пуцьпуць :02:
а еще.... еще порадовало название статьи с ключевым словом ПЕРШИЙ... это слово вселяет надежду, что будет продолжение у нас еще все спереди :62:
Цемка    23.03.2007, 09:40
Оценка:  0
Цемка
ну наканецта, млина, ты миня ощастливила))))
да-да-да...обя зательно еще съездим....
у меня уже есть план захвата юга тернопольщины)))
Щасте    19.03.2007, 13:05
Оценка:  0
Щасте
морозиво цьом-цьом)))
Цемка    19.03.2007, 13:05
Оценка:  0
Цемка
там шото знали)))
Щасте    19.03.2007, 12:59
Оценка:  0
Щасте
неугамонные!
Цемка    19.03.2007, 12:59
Оценка:  0
Цемка
эт мы)))
Реклама