Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Мінор ми зміним на мажор

20 марта´07 13:08 Просмотров: 594 Комментариев: 12
Історія одна, історія багатьох
Персонажі майже реальні, майже справжні
Кохання є, було і буде, але чи в мене?
Спогади про Тебе, про Нього, а може і Неї...



Не знаю, можливо це був вечір, може ніч, а може просто хмарний день... За спиною лунав галас... безліч людей, і усі в масках... дехто приміряв собі сумну маску, дехто веселу, а хтось імітував гнів... усі ці маски знайомі і силуети, що криються за ними також відомі були ЇЙ...Але Вона вже не зважала на цей натовп, для неї вони не існували... І поруч була лишень одна вірна подруга, подруга на ім’я Самотність... Лише їй можна було довірити свої переживання і сподівання... Саме Самотність відвернула її від того фальшивого натовпу в масках і показала... показала величезне вікно... вікно, по шибках якого ніжно стікали краплинки Дощу... Вона вже не плакала... Достатньо було сліз Дощу... Лише ця мелодія дарувала їй спокій і впевненість...
«Впевненість у чому?»-запитаєте ви.
«Впевненість у безнадії»-відповім я вам, а Вона тим часом спостерігала за грою краплин...

Десь там всередедині ЇЇ живе щось загадкове, те що вабить інших сьогодні і відштовхує завтра, те що робило Її ніжною і веселою вчора, а сьогодні своєю зверхністю і сухістю викликає лише огиду. Ще зранку Її обличчя сяяло щастям, а вночі подушка знову мокра і добре, що ніхто не бачить її сліз...а тим часом по шибкам вікна стікають краплинки Дощу... Чому вона не любить Дощу? Мабуть боїться, що його краплинки видадуть ЇЇ сльози, мабуть...

Ще вчора хтось усім своїм нутром відчував щирість у Її голосі, словах, погляді, подиху... а сьогодні шквальний вітер сарказму руйнує усі, так важко збудовані, мости і огортає неймовірним холодом почуття, такі ще ніжні, такі ранимі як проліски навесні...

Чому так? Вона не знає... Самотність не знає... але Дощ...Дощ знає все...

Угу...навкруги мряка... холодна і бридка... а Вона чекає Сонця і його Промінчиків. Чекає, коли вони почнуть грати Її волосям, пестити Її уста, викликаючи посмішку, заглядатимуть в Її очі, аж поки один із них, Промінчиків, не проникне Їй в середину, досягнувши Її серця, розвіявши темряву і розгадавшу загадку... ту загадку яка дуже довго не давала спокою багатьом... а тим часом краплинки Дощу грали тиху музику безнадії по шибкам її величезного вікна у всесвіт....

«Усі ми одинаки в безмежній вічності космосу»

Прикро і боляче... хотілося розтопитися в сонячному сяйві-не вдалося, в калюжах після дощу-не дали... Отож бо будемо й надалі бігати босоніж по калюжам після грози, насолоджуючись багнюкою на своєму тілі...

А роки йдуть...минають... мрії розчиняються у небутті, віра розбивається об буденність...а тінь минулого не зникає... почуття відчуття знову виринають, розриваючи груди... моє сердце... до останньої сльози... ні я не плачу... я більше не можу плакати...
То життя наше дивне... угу... біль у сердці не стихне, воно не погасне...
Моє серце буде тільки твоїм до останньої весни....
Я віддаю тобі свою кров... і все що маю...

Минув ще один рік... не такий як попередні... не такий як наступні... я й досі не закохана, а може нарешті не закохана... я не вірю, не чекаю, не сподіваюсь... я просто знаю... мені так треба... зникнути від...себе...ага зникнути від себе




Куди відходять поїзди, які везуть мою печаль?
Куди, далеко їдеш ти
Чому, тобі всього не жаль?

Життя у мінорі-нічого не треба, коли помирає кохання.

Акорд, крізь перестук коліс
Це плачуть птахи наших душ
Вже все минулося чомусь
Та сердцю болісно до сліз


Ти не злись...та інший в мене пункт призначення

Хтось засумнівався в Моєму Щасті...але хіба Щастя-це не внутрішній стан, хіба не ми самі його творимо? А Я втомилася від життєвого мінору, Я прагну мажору... і не потрібно мені щоразу вказувати, на моє... не потрібно... нехай це і обман, але Я Щаслива... Щаслива, бо можу літати... Щаслива, бо можу вдихати на повні груди повітря вечірнього Львова, блукати на самоті старенькими вузенькими вуличками, Щаслива бо можу посміхатися, щиро посміхатися, даруючи вам радість, Я Щаслива, бо можу співати, не вислуховуючи критику, нехай навіть і конструктивну, Щаслива, бо не така як вони, ота сіра маса силуетів в масках, масках самостійності, рішучості, незалежності, наполегливості, Щаслива, бо бачу в зеркалі гарне молоде тіло, Щаслива... так Я Щаслива!!! Щаслива, бо вмію літати... так Я Щаслива, навіть якщо і самотня, так Я Щаслива, навіть якщо часом даю волю сльозам, Я настільки Щаслива, що в мене аж кругом йде голова і сердце зараз вискоче з грудей....!!!!


Тим часом в колонках звучали
"Конверсейшин" Pink,
"Не знаю" Тартака,
і ще щось від Lами і Таліти Кум...
Пожаловаться
Комментариев (12)
Отсортировать по дате Вниз
Роман_Андреевич    21.03.2007, 18:15
Оценка:  0
Роман_Андреевич
я думал, ты уже в Киеве..
Botswanka    21.03.2007, 18:15
Оценка:  0
Botswanka
та ні, та ні... щоб жити в Киёві потрібно нормально заробляти, так щоб розуміти чому ти туди приїхав, а не так щоб ледве вигрібати і тинятися по чужих квартирах... хоча питання переїзду в Київ остаточно ще не знято з порядку денного:)
herbera    21.03.2007, 14:08
Оценка:  0
herbera
привіт!
своїми словами ти вточності описала мої думки напротязі останніх декількох тижнів!
а мені просто впадло було взяти папір і ручку щоб це записати! а ти написала!
:05:
Botswanka    21.03.2007, 14:08
Оценка:  0
Botswanka
:) так, так усе в житті повторюється і долі лбдей і почуття і радість і біль і безнадія, абсолютно все повторюється і навіть унікальність повторюється:)
Роман_Андреевич    20.03.2007, 17:22
Оценка:  0
Роман_Андреевич
:1: :4:
Botswanka    20.03.2007, 17:22
Оценка:  0
Botswanka
На вопрос где я живу, скажу во Львове с родителями :) ой тюю в Габороне(это Ботсвана...южная Африка:)
Клеоп@трочк@  (аноним)  20.03.2007, 15:19
Оценка:  0
Клеоп@трочк@
і йе все про тебе, Тасю.... я знаю) :4: :1:
Botswanka    20.03.2007, 15:19
Оценка:  0
Botswanka
Пиветики :)
Роман_Андреевич    20.03.2007, 14:10
Оценка:  0
Роман_Андреевич
не знаю, чому.. але зачитуюсь....

Щось в твоїй українській є..)
Botswanka    20.03.2007, 14:10
Оценка:  0
Botswanka
*зачервонілося* :)
Роман_Андреевич    20.03.2007, 13:42
Оценка:  0
Роман_Андреевич
як же я люблю твою українську..
Botswanka    20.03.2007, 13:42
Оценка:  0
Botswanka
мою українську??? а вона має якесь особливе, характерне лише мені, звучання?
спасибі, вражена :)
але насправді мені чомусь хочеться зараз спілкуватись російською... незнаю чому...може поклик крові? :)
Реклама
Реклама