Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

ПОЕМА ПРО КАМІННЯ

Отредактирована 3 мая´10 18:40 Просмотров: 581 Комментариев: 5
Але каміння все ж росте! Попри закони Божі…
Скрапуючи в чашу непорушну ніжні перли,
Карбуючи свою поему вперто, як лиш може,
Щоби століття вихори її не стерли.

Каміння все ж росте! Ритмічно, круг за кругом,
Все тягнучись до зір, до неба фіолеті!
Бо й місяць угорі – лиш він йому за друга,
Котрий без фальші гра сонату місячну на флейті!

Каміння все росте: його вершини – як свічок гордині,
Що заблукали: не вернутись їм до казки!
Тому й сумує тужно здавна і понині,
Без посмішок, без вогнищ, без тепла і ласки.

Каміння все росте: щомиті, із надривом...
Зализуючи рани від солоних поцілунків океану,
Щоб вистояти і не впасти над обривом,
Щоб не згубити міць свою у міражах туману.

Каміння все росте й росте....Росте?

Мне нравится! Понравилось: 1
Пожаловаться
Комментариев (5)
Отсортировать по дате Вниз
Fourier    20.04.2007, 14:00
Оценка:  0
Fourier
:4: :4:
pop_ivan    26.03.2007, 16:36
Оценка:  0
pop_ivan
Воно й росте, воно й руйнується. Але не попри Божі закони,а у відповідності до них
v_2    26.03.2007, 13:41
Оценка:  0
v_2
Авжеж, каміння росте, бо кристали - живі. Це науково встановлений факт.
Sky_violin*    26.03.2007, 00:09
Оценка:  0
Sky_violin*
так по...-человечески! :01: :4: :1: ...камень..
SumnaRozumniza    26.03.2007, 00:09
Оценка:  0
SumnaRozumniza
... завжди краще "человечный камень", аніж "каменный человек"))
Реклама
Реклама