Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Все так, як є

26 марта´07 22:28 Просмотров: 273 Комментариев: 0
Все так, як є. Приречена.

Одна.

Стіна. І грати. І стіна…

Ліна Костенко

Тиша. Вона стоїть біля вікна й дивиться вгору. Безглузді сірі хмари тихо пливли по небу, то затуляючи, то відкриваючи світло-жовте сонце.

Бліде обличчя майже білого кольору, заплакані червоні очі… Сталося горе. Ледь чутні тихі кроки і дівчина вже сидить за столом. Пише листа. Але куди? У небуття? На небо? Майже. До Господа Бога. Вона просить повернути коханого. Знає, що у цьому не винна, але відчуває, що могла б вберегти від жорстокого світу.

Солоні сльози повільно спадають по щоках, потрапляючи на уста та крапаючи на клаптик білого паперу.

Не уявляє своє життя без нього, замикається у собі, не спілкується ні з ким. Це її горе, її страждання, її кохання.

Забилась у куточку і перед очима знову він, його обличчя, посмішка, щирий погляд, заради якого ладна була на все, лиш би зазирнути у ті безмежні зіниці, які розкривали широкий, зовсім інший світ, світ ніжності й любові, ласки, доброти і чуйності. Коли, стоячи поряд із ним, вона перетворювалась з жінки-вамп, - сильної та мужньої, у беззахисну та милу, яка потребувала турботи та опіки.

І він давав їй цю опіку. Тримав її за руку так, наче в цій руці є цілий світ, наче, якщо він її впустить, то назавжди втратить те найцінніше, чого прагнув усе своє життя.

Пам’ятає їх першу зустріч, коли він подарував їй ніжну рожеву троянду, пелюстки якої вона ще й досі зберігає.

Ніколи не була вона настільки самотня, ніколи не відчувала потреби у ньому, ніколи не була настільки збентежена самотнім існуванням, яке, здавалося б, не давало ніякого вогнику в кінці тунелю.

Розбиті мрії, зруйновані надії, украдене щастя… Що робити далі? Жити… Адже він також живий і завжди буде жити десь там, далеко, в її серці…
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама