Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Маленьке життя всередині

4 апреля´07 17:46 Просмотров: 495 Комментариев: 5
Дивне життя…


Вітер по хмарах носив мої думки.. я все сиділа і мріяла. Дивилась у монітор, писала таке банальне, буденне. А думки так далеко...

Дівчинка, років п’ятнадцяти від народження, завжди любила висоту, гуляла по дахах сараїв, хат... Раніше вона жила на селі, народилась у річечці, жила у полях. Як їй завше було добре… її мати писала вірші і казки. Читала їх як колискові, а мала раділа і засинала з посмішкою. В мами була подруга – теж писала вірші, які потім вечорами співала на ганку. Мати обожнювала їх слухати. Дівчинка любила обох як матерів, та дуже любила сидіти на деревах, горах, всюди де високо. Не було місця на селі, де б вона не сиділа.
Через років дев’ять вони переїхали до Києва. Дівчина не звикла до такого… не знаходила друзів, та спокійно відпочивала у своєму світі. Так само сиділа на деревах у парках, шукала дахи... знаходила і йшла туди. Останній рік вона палила… сідала одна на краєчку і палила. Тихо і затишно одна на все небо. Як воно було добре. Що дня після школи, де вона ніколи не цікавилась людьми, хіба що поетами, письменниками та взагалі митцями. Вона йшла на свій улюблений дах і ховалась від світу... щодня одне й те саме місце. Так добре. Світи, думки і ї улюблені книжки. Вона любила читати від народження, сидячи на деревах, гора… де б не сіла – всюди з книгою. Так вона тікала від реальності.
Коли їй було років тринадцять сталось так, що вона прийшла на своє місце, а там сидів хлопець… вона поставила собі книжкову шафку ще рік тому, і ось якийсь хлопець читав її книжки… вона здивувалась. Обурилась и запитала що він тут робить. Хлопець злякався, дуже обережно сховав книгу, заклавши пір’їну на місці де читав, і почав так перелякано вибачатись, що дівчині стало ніяково за своє роздратування. Вона сказала, що те нічого, що він взяв книгу, аби тільки не виносив… він попросився дозволу теж сюди приходити, а вона погодилась. Він мало не впав, коли спускався, а вона його спіймала. Через місяць вони подружились. Виявилось, що він на два роки старший, і теж ніколи не міг знайти однодумців, та й не шукав. Вони стали близькими друзями, і коли хтось запізнювався, інший дуже нервував і починав вити вовком. Потім вони вигадали прикол – коли одне одного бачать на відстані, вити і відгукуватись виттям.
Це продовжувалось довго, вони святкували там дні народження. Вони вже були нерозлучні. Все було чудово. Та ось він не прийшов. Настав день, коли він не прийшов. Вона не могла читати, палила багато і дуже нервувала… просиділа до ночі, питала місяць чому його не було, а місяць казав, що щось сталось… на наступний день у школі вона питала у всіх чи його хто бачив, та ніхто не знав де він. У викладача вона запитала де він живе – дізналась адресу, прийшла. Мати сказала, що він зі вчора не прийшов, що сама нервує. Дівчина виглядала такою змореною, що мати дала їй поїсти, поклала спати. Коли прокинулась дівчина подякувала і попросила повідомити як він з’явиться. Мати пообіцяла.
Через два дні виявилось, що його вбили у провулку якісь гопи за кишенькові гроші.
Дівчина прийшла на свій дах… сіла на краєць, палить. Тихо так… спокійно. Сльози крапають на джинси. Єдина дорога їй людина у світі померла і вона не змогла допомогти. Як так могло статись? Як?... декілька годин вона палила крізь солону воду на обличчі і не могла думати ні про що крім нього. Тоді настала мить, вона знялася зібрала книжки, забрала маленьку шафку, і пішла звідти. Прийшла додому, поставила все у своїй кімнаті. Забігла до матері, поцілувала її і сказала, що любить, хоча й майже не бачить через вітчима. Тоді вибачилась за свою поведінку і пішла.
Блукаючи Києвом вона шукала низький та похилий дах… десь так що б з вітром і тихо… дійшла до майдану, пішла по арках… ось зверху – дім такий як треба… дійшла, дісталася даху – на те вона була ладна з дитинства – сіла до фігурної огорожі, і запалила. Ось тепер можна розвіятись… «він колись питав… чи вмію я літати… я тоді сказала, що не знаю… ну що ж, братику, ось я й перевірю…»
Вона різко стрибнула у небо… полетіла, високо і вільно… і впала. У небо.

…щось голосно впало на вулиці. Ой, я ж на роботі, статті пишу. Піду палити, на вулицю…

4.04.07
Miss Kriss

Пожаловаться
Комментариев (5)
Отсортировать по дате Вниз
Luba-Luba    11.04.2007, 09:45
Оценка:  0
Luba-Luba
......
Bast_    04.04.2007, 23:24
Оценка:  0
Bast_
гарно...сумно...і так реально :4:
Крис_    04.04.2007, 23:24
Оценка:  0
Крис_
так... реально..
Небо_    04.04.2007, 18:04
Оценка:  0
Небо_
ти завше знаєш мої думки...а я не завжди маю слова...але ти бачиш те,що відчуваю...дякую тобі,рідна моя...дякую...
Крис_    04.04.2007, 18:04
Оценка:  0
Крис_
прошу, хороша моя, це я пишу для тих, кого люблю...
Реклама
http://h.holder.com.ua/c?tz&z1585&b128121&s03908&r[rndID]&u