Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Моєму місту

16 апреля´07 22:38 Просмотров: 528 Комментариев: 9
______________________________Для тебе, маленька Пантера...

"Но вот город зажигает огни.
Огни - это наши глаза.
Город помнит нас в ясные дни...
Город помнит нас даже в слезах...
И за эти 2 тысячи лет
Он к огням наших глаз привык
Он не делит на своих и чужих...
Для него мы все только на миг
Задержались под светом
Звезды по Имени Солнце"
________________Останній куплет пісні Цоя «Звезда по имени Солнце», якого немає в пісні…


Вечір легкою духмяною ковдрою накрив рідне, кохане дівчиною місто…
Вулиці вже були порожні – надзвичайно порожні як для такої години – але її це ані трохи не турбувало. За обрієм вже тихо, з якоюсь прощальною тугою помирало червоне, як кров, сонце. Воно прощалося з коханим древнім містом, з дівчиною, яка стояла одна однісінька на Старокиївській горі та просилася з ним.
-Сонце, візьми мене до себе, - благала вона.
Але сонце мовчало. Вітер штовхав одиноку дівчину, запрошуючи полетіти з ним…далеко, за обрій, до того мовчазного сонця…Але дівчина відмовила Вітру. Вона вважала ,що немає крил.

Інга чекала повної тиші. Вона сподівалася непомітною тінню вислизнути з набриднувшої квартири на волю, в київську ніч…Луна кокетливо заглядала у вікно…ще зовсім молода, тоненька і зачаровуючи гарна. Інга не зводила з неї очей…
Вітер за вікном грався срібним промінням тихої, рідної луни…вони притягували погляд, плели дзвенячу металом пісню…
Інга чула в цій пісні скрипку…тоненький голосок флейти…шепіт акустичної гітари…мелодія плелась наче струмок поміж каменів…Її, здавалося, можна торкнутися, завернутися в неї…в цій мелодії було б тепло…спокійно…тихо….безпечно…
Все! Інга більше не могла чекати. Вона скочила з ліжка, тихо, щоб нікого не розбудити, вдягнулася, та з грацією лісної кішки вислизнула з квартири.
Упруга та тепла весняна ніч з невдоволенням прийняла темну, гарну дівчину…Вона наче заново народилася…вдихнула повними грудьми трохи терпке міське повітря. Посміхнулася своїй зірці, яка завжди біла навпроти місяця та полетіла тихими, сонними нічними вулицями…

Небагато киян бачило справжню київську Ніч. Весна вже панує на вулицях, ліхтарі майже згасли, нікого не має на вулиці… але це тільки на перший погляд.
Вулиці Києва живуть вночі цікавим, таємним життям. І я кажу не про недолюдів – злодіїв,що нападають тільки в темряві. Ні,коли наступає справжня київська ніч,їх вже немає…
Порожні вулиці, світ місяця…такими тихими ночами в місті оживає історія. Вулиці міста наповняються спогадами давнього Києва…

Місто має душу…Інга вже давно це знала. Деякі вважали її божевільною, але вона размовляла з душею рідного їй Києва. Коли було погано, коли було добре…завжди…душа Києва в кожному камені на Андріївському узвозі, у кожному листочку прославлених київських каштанів чи навідь будь яких інших дерев…вона в венах-дорогах, в парках, в горах…вона у всьому, що ми називаємо Києвом.
І от зараз вона поспішала до серця Києва - на Старокиївську гору…Луна висвлітлювала їй дорогу, вітер співав нічну пысню…а Інга розмовляла з містом.
- Скажи, Древній, чи змінилися люди?
- Так…трохи змінилися.
- А в яку сторону?
-Маленька, не буває змін в якусь сторону…буває просто інакше.
- Тоді чому всі завше кажуть «він чи вона змінився в гіршу сторону»?
- Тому, що люби поки що не розуміють, що не має окремо добра і окремо зла…і зміни якісь конкретні не бувають…
- Це сумно?
- Ні, зовсім не сумно…
- Тоді чому мені зараз сумно…?
- Тому що скоро буде схід сонця…тобі вже час додому…
- Але я не хочу… вже вдома…

Світанок одним рухом змив всі загадкові фарби ночі, освітив старий старий Київ. Вулиці ще були порожні – це зовсім не здивувало її, дівчини-подруги міста. За обрієм народжувалося сонце. Світлі, яскраві та божественно-чисті промені змивали весь бруд і все лихо міста…
Дівчина відчула, як за спиною в неї розкриваються вогняні крила…
-Сонце, візьми мене з собою…!- благала вона.
І сонце відповіло





…Кожний світанок можна побачити крилату фігуру дівчини, яка мандрує разом з сонцем…



Місто живе, місто дихає…Воно має душу і душа ця може творити дива, як і кожна справді жива душа на всій планеті… Давнє Місто має особливу душу – вона настільки велика та настільки щира, що може загоїти будь-яку рану, може зробити будь-яке диво…повітря цього Міста цілить серце і душі…але тільки тих людей, що дійсно кохають його.
Я люблю тебе, моє Давнє Місто, мій Київ. Дякую Тобі, що дав мені крила, Дякую тобі, що рятуєш мене ,що даєш мені побачити кожний захід сонця, та що даєш мені змогу народитися з кожним світанком…дякую…


________________________________________Тарнавская
Пожаловаться
Комментариев (9)
Отсортировать по дате Вниз
WinterSouL    17.04.2007, 21:51
Оценка:  0
WinterSouL
Київ.... теж люблю) він дійсно живий... і ще ві н гордий і непокірний) ти - його донька)))))люблю тебе) :01:
Небо_    17.04.2007, 21:51
Оценка:  0
Небо_
а я тебе...Донька Міста...
Bmeatscok    17.04.2007, 20:34
Оценка:  0
Bmeatscok
Не сильно, Милая) Чувствуеться твое состояние, но не давит. Мрр) :1:
Крис_    17.04.2007, 11:47
Оценка:  0
Крис_
дитя росте, і розуміє світ, радію тому, як колись, коли ти зробила перший крок....
:4:
Небо_    17.04.2007, 11:47
Оценка:  0
Небо_
люблю....
Sky_violin*    17.04.2007, 00:42
Оценка:  0
Sky_violin*
:1: :1: :1: :09: :4: любящему сердечку! :01:
Небо_    17.04.2007, 00:42
Оценка:  0
Небо_
мяф...
Bmeatscok    16.04.2007, 22:53
Оценка:  0
Bmeatscok
Сильно, как человек, влюбленный в Душу Киева говорю). Чувствуеться твое восприятие, но оно близко моему)
Небо_    16.04.2007, 22:53
Оценка:  0
Небо_
мррррр...не сильно депрессивно....??правда?
Реклама