Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Про Панду (портретний нарис)

25 апреля´07 11:58 Просмотров: 6257 Комментариев: 0
Панда – це моя супутниця. Ми разом пакували речі, моталися по посольствах, пробивали дешевшу страховку, разом жили в готелях, їздили в автобусі, приставали до директорів підприємств та урядовців містечок, разом лажали з ножиками і виделками на розкішних європейських обідах. Разом боялися всього, що у нас разом вперше, та переконували одна одну, що боятись нема чого.
Єдина людина, яку я з усієї групи знала до поїздки. Вона стала для мене Пандою давно, ще на першому курсі. Ми ніколи не сиділи за одною партою і не ходили під ручки по коридору, і лише тепер зрозуміло, чому. Тому що притягуються зазвичай протилежності, а ми – надзвичайно, нереально схожі.
Панда – екзотична дівчина: справжня етнічна татарка родом з Керчі. Людина-парадокс, проте будь-яку людину, хоч трохи наповнену змістом, можна назвати парадоксом. Панда сміється і гуморить частіше, ніж інші, і водночас сувора й консервативна в принципі – жертва середньовічного мусульманського виховання. Панда не фарбується, носить довге кучеряве волосся і не любить спідниць – і Панда ж скаржиться, що не знає куди подітись від шанувальників, чоловіків за 30. Панда буває часом аж непристойно дитинячою, а часом такою дорослою, що мені хочеться назвати її сенсеєм. Жодного разу не назвала. Це потребує найвищого ступеню благородства й самозречення – назвати однолітка сенсеєм.

На відміну від мене (тільки новини, хвала моїм шефам), Панда отримала редакційне завдання в категоріях “піди туди, не знаю куди, напиши те, не знаю що”. На диво, вона знала, куди і що, – можливо, навіть краще за своє начальство. Поки я вислуховувала піарницькі промови директорів заводів, ця дівчина хапала за поли простих робітників і розпитувала, знаючи три слова польською, яка в них зарплатня, чи вистачає її, чи важко працювати. На той час, коли я відправила готельним інетом сяку-таку інформацію, помила голову і завалилась дрихнуть, Панда написала двосторінковий (одной лєвой) економічний коментар, який вийшов друком наступного ж дня. А ще Панда з воістину єзуїтським фанатизмом виловлювала кожне слово польською, де йшлося про Євро-2012, в той час як я викупила всю цю фішку за день до від‘їзду і реально прозріла....
Про Євро нам повідомили під час візиту на завод овочевих концентратів. Наша група дивилася фільм, коли до кімнати вскочив чоловік і почав щось говорити не по-нашому. Поляки стрибають, ми – у ввічливому недогоні. Та коли Ірина все ж переклала і нам, перше, що я побачила – стрибучу, сяючу і верещачу Панду. Мені розказували, що вона вельми емоційна фанатка футболу....

В той самий час, Панда майже неможлива як людина. Гаряча та горда південна дівчина – гарно звучить, авжеж! Часом зверхня, егоїстична, здатна наговорити грубощів чи вдатися до паніки тоді, коли можна легко обійтися без цього – не так уже й привабливо.
Під час останньої її паніки я остаточно, без увічливостей та натяжок зрозуміла: якщо навіть і доведеться іти в розвідку, то тільки не з цією людиною. Паніка, яку Панда видала мені у Львові перед від‘їздом, завершилася.... Ну, скажімо, слава богу, що завершилася. Бо тривалістю в часі вона перевершила всі сподівання.

Восьма вечора: я виходжу з квартири перекладачки Ірини, де колонізувалася на пару годин відправити інфу з події. Ще є, міркую собі, майже три години, щоб повільно поблукати Львовом, знайти всю чесну компанію і разом з ними догуляти до вокзалу. Та коли я нарешті віднайшла гендель, в якому вони сиділи, назустріч мені вибігла, тремтячи, моя супутниця життя з круглющими очима. “Анька, рятуй мене, вони там напились....Їх двоє, а я одна!!!”
Дев‘ята вечора: ми з Пандою тягнемо вулицею геть некерованого оператора каналу “Тоніс”, посадивши на таксі ще більш некерованого замредактора “Інвест-газети”. О, ці давні камінні вулиці! О, ці харизматичні львівські таксисти! Вони і не таке вже бачили. Я відшукую за власними слідами дорогу назад до Ірини: виявляється, нам потрібно ще забрати там тонісівську апаратуру.
Дев‘ята тридцять: некерованою поволі стає і Панда. До будинку Ірини залишилося якихось два кроки, і тут я на хвильку поплутала поворот. Ми зупиняємось, хоча я й благаю іти далі. Я чую від Панди, що це я з власної дурості завела їх у якусь дупу, і дороги геть не знаю, а вона ще спочатку пропонувала брати таксі. Оператор в цей час, ледь тримаючись на ногах, намагається зловити машину.
Десята. Перший-ліпший таксист, знизавши плечима, підвозить нас на ті два метри, що лишились, а я, покинувши двох некерованих на руки громади, кидаюся до під‘зду Ірини. Двері чомусь уперто не хочуть відкриватись, хоч як би я не смикала і не стукала. І чийсь крик “Дівчино, чому ви ломитесь до прокуратури?” – дійшов до мене не відразу. Панда при цьому голосно зазначила, що вона з самого початку зрозуміла, що потрібно було ломитись у під‘їзд навпроти....
Одинадцята. Ми підступно покинули оператора сам на сам із його партнеркою-журналісткою і навіть не спробували дізнатись, чи залишився він живим. Ми сидимо в вагоні, і ми тупо втикаємо в полицю навпроти. Зціпеніння не може тривати вічно, і Панда починає говорити щось про оператора і його апаратуру, про ту нещасну вулицю, де я переплутала поворот, про якісь вибачення, про те, що хочеться в душ, і кросівки тхнуть, як у бомжа, про усі свої пригоди з чоловіками за 30, про сварки з сестрою, про учасників нашої групи та їх ємейли.
Пів на дванадцяту: “Ань, яка ж ти спокійна......”
І тут мого сенсея начисто вирубає спатки.
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама