Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

монолог

10 мая´07 23:14 Просмотров: 221 Комментариев: 0
Є в тому щось судомно-символічне в тому що, я поверталася із зустрічі з Тобою, що не відбулася, повз лікарню швидкої допомоги..
З одного боку, я розумію, що нікого рідного тут немає.. дякуючи Богу..
З іншого - думаю про те,що поки Ми живі, треба жити..і не втрачати миті, а насолоджуватися ними..Бо ми Є!..
Ще з іншого - відчуваю, що зараз в реанімації моє серце..Черговий раз больошоком повертають мене до реальності..
В якій Ми знову чомусь розминулися..Але Ти досі не зрозумів одного: Ми все одно побачимося. Я хочу до Тебе!
Просто виявляється Ти цього не можеш передбачити..Не можеш цього навіть припустити..Та нічого..

(а зараз..зараз є лише солона речовина, що витікає з моїх очей, бо мені зараз погано.сльози...вони були Тобою, за Тебе, Твоїми..)

Чуєш, я жива!
І бачить Небо, я зможу..Ми зможемо..Ми будемо разом..
Тобі треба подумати? Тепер я буду думати за Нас.
Тобі треба впевнитись? Тобі треба відчути? Тобі треба переконатися?
ДОБРЕ!
Досить, я зрозуміла - прийшов час Тобі допомогти..
Ми кохаємо одне одного..Невже і цю аксіому Ти ставиш під сумнів?
Сонечко моє, дай мені шанс і я перетворю Наше життя з мрії на дійсність, з дійсності в казку..

от тільки придумаю що і до чого..а фантазія в мене є..Ти це знаєш..

Я КОХАЮ ТЕБЕ, Сашуня!
Все буде добре.."настане Наш час"..
Кохала, кохаю і буду кохати...
А хочу - кохали, кохаємо і будемо кохати..
То як? Ти зі мною?
Повертайся..
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама