Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Неділя самарянки, Івана 12: 4, 5-42 Сьогодні ми чуємо в Євангелії про

12 мая´07 19:38 Просмотров: 861 Комментариев: 0
Неділя самарянки,
Івана 12: 4, 5-42
Сьогодні ми чуємо в Євангелії про зустріч Христа і жінки-самарянки біля колодязя Якова на самарянській території біля міста Сихар. Там був тільки один колодязь глибиною 32 м, викопаний Яковом, прабатьком Ізраїля близько півтора тисячі років до Христа, який існує і до сьогодні. І тут, біля колодязя прабатька Ізраїля – Якова, відбулася зустріч двох осіб: Христа і самарянки. Ці дві постаті являли собою два різні світи – єврейський і самарянський, які взаємно ненавиділи себе, хоча їхні прадавні корені є спільними. Погани, захопивши цю територію в VII ст. до Р. Хр., поєдналися з корінними мешканцями - юдеями, і так утворилася народність самарян. Зі Святого Письма вони визнавали тільки П'ятикнижжя Мойсея – Закон і Тору. Але вони визнавали поруч з Богом Ягве також і поганських божків. Євреї бачили в них напівпоган і ворогували з ними, і навіть відмовили їм брати участь у побудові Єрусалимського Храму. Самаряни побудували собі окремий храм на горі Гарізім, що ще більше поглибило ворожнечу, яка продовжувалася на протязі кількох століть. В 107 р. до Р. Хр. макавейські повстанці зруйнували той храм, а цього вже самаряни євреям не могли вибачити. Вони плювали в бік один одного ще здалеку і дотик один до одного був в їхніх очах гіршим, ніж дотик до будь-якої нечистоти. Ця історія ворожнечі між юдеями і самарянами нагадує наші ворожнечі, чи міжконфесійні, чи між сусідами, коли мало хто розуміє і пам’ятає причини виникнення розколу, але добре знає, що його супротивники неправі. І бажання довести іншому свою правоту, навіть кулаками і бійкою, засліплює в іншій людині образ християнина, образ самого Христа. Така сліпа ворожнеча не приведе ні до чого доброго, аж поки не прийде Христос у наші міста і села, у наші серця і душі і не подасть тої живої води, яка остудить гарячі голови супротивників і перемінить дочасне у вічне.

І от приходить на цю самарянську територію Христос. Стомлений дорогою Він хоче пити і просить про це жінку самарянку. “Юдей єси, а просиш напитися в мене, жінки самарянки?” Це виходило за рамки її уяви щодо єврейсько-самарянських відносин, як часто добрий вчинок виходить за рамки наших особистих відносин. Христос тоді каже: “Була б ти відала про дар Божий, і — хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, — попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої.” І проста, напевно неосвічена жінка відчуває в словах Христа Його надзвичайну силу, бо каже: “Чи більший ти за батька нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї, й сини його”. Тут Христос показує нам вищість духовного світу від матеріального і набагато більшу важливість духовної поживи – Божої ласки, дару Святого Духа – тої води для душі, ніж води для тіла. Каже: “Кожен, хто оту воду п'є, знову захоче пити. Той же, хто нап'ється води, якої дам йому Я, - не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому Я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне.”

Ісус говорить їй про духовне, а вона не розуміє Його слів, бо почуте сприймала не в переносному значенні, а в буквальному, тому далі просить Його про матеріальне: “То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати.” Дуже часто і ми, або не розуміючи, або бажаючи для себе більше матеріальної вигоди від Бога, ніж духовної, так само хитруємо, як та жінка-самарянка, просячи від Бога якихось ласк матеріальних, не намагаючись самим зростати духовно. Тому, щоби напоумити її, а з нею і нас, грішних, Ісус говорить: “Піди, позви чоловіка свого та й повертайся сюди”, добре знаючи, що хоч та мала п’ятьох, але жоден не був їй чоловіком, тобто що вона жила в постійному гріху.

Вона ішла сюди, до цього джерела з пустою посудиною, але вона ішла також зі спустошеною душею, роздумуючи про своє життя. Що з того, що мала красу, але не мала долі! Мала п'ятьох чоловіків. Зараз живе ще з одним, але, можливо, і він її залишить, бо нема шлюбу – нема відповідальності перед Богом. Співрозмовниця Христа думала про своє майбутнє, про свою долю. Вона ішла до криниці Якова почерпнути води, але хотіла почерпнути з водою заспокоєння своїх бажань через роздуми на самоті. Кого ж зустрічає вона біля криниці? Христа!!!

Христос приходить до людини, щоби дати визволення, звільнення від гріха. Він приходить, щоби дати людям щастя. Він приходить, щоби наповнити людину Духом. І тут, біля криниці Якова, ці два світи сходяться разом. Бажання самарянки і бажання Христа переплітаються. Вона бажала щастя, а Він хотів дати щастя. “Я можу дати тобі воду, яка буде текти джерелом води в життя вічне”, – говорить Христос.

Жінка, зрозумівши, що перед неї стоїть незвичайна людина, запитує: “Скажи мені, пане, де маємо поклонятися, на горі Гарізім чи в Єрусалимі?” Самарянка хоче вияснити для себе: де ж правильно приносити жертви. Де є правда? Ісус відповідає: “Час надходить, коли ані на цій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятися Отцеві... Справжні поклонники Отцеві кланятимуться у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець.” Вираз “поклоніння в дусі” означає, що ми повинні приносити Богові молитви від всієї своєї душі, не з примусу, а з любові до Бога і до ближнього.

Апостол Павло пише: “Господь же — Дух, а де Господній Дух, там, свобода”. Новий Завіт — це завіт свободи Божих дітей. Християнин не є рабом, але сином, тому він керується у щоденному житті не страхом, а любов'ю. Християнин не повинен питати: “Що я мушу зробити для Бога”, але: “Що доброго повинен я зробити, щоб Богові подобатися? Що треба мені усунути з моїх щоденних вчинків, щоб Христос-Спаситель мав потіху з мене?” Таких поклонників шукає собі Отець! Але Христос говорить не тільки “в дусі”, але додає “і в правді”. Правда означає те, що Він не тільки не заперечує релігійного культу, але навпаки наказує його. Ми зобов'язані приносити Богові жертви з праці власних рук, з праці власного життя. Ми зобов’язані давати жертви, бо без них наше поклоніння Отцеві буде неповне. А якщо воно неповне, то чи є тоді воно правильним? Напевно, що ні. “Поклонятися у дусі і правді” означає бути і в молитві, і в жертвоприношенні.

Однак Христос хоче відвернути не тільки цю жінку самарянку, але й інших своїх послідовників від виконання лише зовнішніх проявів культу. Бо часто можна чути: “Хай священики моляться, хай відправляють, а нас більше нічого не обходить.” Багато людей вважають, що зовнішніми жертвоприношеннями відмолять гріхи, відкупляться від гріха. Ні, Бог хоче, щоб людина поклонялася Йому в дусі і правді. “В правді” означає щиро, в глибокому розумінні потреби перебування людини з Богом. “Я — путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене” – говорить Христос. “В Правді”, отже, означає – з Христом.

Саме тому Милосердний Спаситель приходить до нас, як до тої жінки-самарянки і кличе: “Коли хто спраглий, нехай прийде до Мене і п’є! Хто вірує в Мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть”. Тому кожен, хто в своєму житті обтяжений труднощами чи гріхами, має нагоду через приклад жінки-самарянки побачити Спасителя в своєму житті і не зневірюватися, не опускати рук, не впадати в ще більші гріхи, а прийти до Христа, віддати Йому тягар своїх гріхів, а взяти на себе Його “легке і любе ярмо” і йти у своєму житті за Господом, бо тільки Він є “Дорога, Правда і Життя”.






Преосвященний Владика
Кир Микола Сімкайлo






Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама
Реклама