Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Фіолетове скельце.

28 мая´07 20:19 Просмотров: 347 Комментариев: 0
День: п‘ятниця (минула)
Плейліст:
Maria Serifovic “Molitva”
Maria Sestic “Rijeka bez imena”
Stevan Faddy “Ajda, kroce”
(вже вмію підспівувати.....)

ДВД: 8 фільмів Кустуріци (випадково натрапила на Либідській, та ще не дивилася. Ввімкну колись, як дуже засумую.)

Я дивлюся на світ через фіолетове скельце – гарне, чисте і фіолетове, що його мені випадково впарила в коридорі інституту завідувачка міжнародного відділу. Ніколи не чекала від цієї людини чогось настільки приємного.
Світ через фіолетове скельце має ті самі обриси, ті самі знайомі предмети, той самий ліфт і ту саму кухню. Той самий Хрещатик, Дніпро і київський метрополітен. Але при тому це зовсім, зовсім інший світ.

Ми з сербами попили кави у їхньому чомусь укоханому “Дабл Кофі” на Хрещатику, а потім я показала їм площу Франка, Дім з химерами та Адміністрацію Президента. Вони поїхали збиратись на поїзд, бо їхали до Львова на вихідні, а я тим часом попхалась в гуртожиток по речі. Ми домовились, що я за годинку приїду до них у гості і на правах куратора власноруч перевірю, як працює у них душ. Жахи з цією водою: почуваюся якимсь інспектором, який кожні два-три дні мусить іти й перевіряти чийсь душ.
З душем не пощастило. Я довго роздуплялась вдома, довго їхала і шукала їх гуртожиток, довго намагалася переконати вахтерів пустити мене без гостьової картки (вперше почувши про потребу такої), потім довго видзвонювала всі свої контакти, бо ж невирішуваних питань не буває, а потім довго втішала Мілену і переконувала, що зараз ми вчинимо геніально: я просто повернусь додому, а завтра ми поїдемо засмагати на Труханів, і все буде добре.....

Пів на першу ночі. Чайник уже кльоцнув, закипівши, треба зважитись лише піти до ванної.
Кучерятко поїхало додому – кімната порожня, простора і зовсім-зовсім моя. Кімната від того стає принадною і загадковою, і теж фіолетовою – від того, що вона тепер зовсім-зовсім моя.
Дзвін ключів і звук рюкзака, кинутого на підлогу, миттєвий блік проти світла – це плеєр полетів на ліжко. Тиша. До кімнати разом зі мною увірвався лише інтернаціональний “Расмус”.
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

Що я з ними роблю? Мучаю. Питаю, винюхую, підловлюю, пригадую, уточнюю, дивуюся українською: “Ніфігасє! Слухай, а....” Я не змогла дізнатися за рік роботи з Сербією стільки, скільки дізналася за ці два тижні. Я ніколи не витягну з інету або з урядових повідомлень цієї неймовірної бази знань, розумінь, одкровень та суб‘єктивів, спонтанно звантажених мені в голову ламаною українською.
Прочитавши в газетах діфірамби нарешті сформованому урядові Сербії, біжу в інститут: “Панове, можу вас привітати: у вас уже є міністри!” – на що всі четверо колоритно роблять блювальний рух.
Налаштована на “Nece damo Kosova!”, тихо прозріваю: Косово вони “damo”, і дуже охоче.
- Там мало лишилося сербського, там уже скрізь альбанці....
- Але ж це 15 відсотків території! В України теж хочуть відібрати Крим, але ж це наша земля!
- Косово – там нема нічого, це чисте поле, ні моря, ні гір, ні нафти. Вони лише використовують сербський бюджет....
- Чекайте.... Хочуть відділитися – і використовують?
- Так. Альбанці – це такі люди....
- Ви і справді не любите албанців? Ну, тобто: ось іде албанець, і я його не люблю, бо він албанець....
- Тааааак......


Важко спілкуватись? Не те щоб. Діалог культур триває успішно, але – через високий-високий паркан. Такий паркан існує між будь-якими людьми, які насправді розмовляють двома різними мовами, а намагаються розмовляти однією.
Я чемно мовчу, слухаючи їх слов‘янську, стиглу, південну, з присмаком циганщини мову. Слухаю, як музику: “Dugo ne vijero, moja nevoljo, kako da te vrati….”

- Молим, слікай! (Будь-ласка, сфоткай!)
- Птичица! (щось типу нашого “Чііііз!” або “Зараз вилетить птичка!”)
Варіант:
- Три – чЕтири!
- Марко, ти сказав “Яко топло”? Це значить “дуже спекотно”, так?
- Так. Є “топло” – це про погоду, а ще є “врело” – це про... чай, абощо?
- “Врело”, так? Вау, вау, я говорю сербською!!!
- Так, ти і справді скоро говоритимеш сербською! Коли прийдеш... приїдеш.... до Белграда – приїдеш? Ненавиджу ці дієслова руху!!!
- Давайте за-го-ряти на сонці.... Оуу, я це вимовила!
- Мілено, кажи краще “засмагати”. За-сма-га-ти. Смаглявий.
- Як? Засма-гаті... Ми маємо просте слово – “сунчатися”. “Сунце”, сонце....
- Фуй, я вся в пІску, як свИня! Ооооо, я - свИня! (Ана, малий кумедний панк-рокер з карими вишеньками-очима, демонструє нам свою замазурену спину.)
- Аню, ми маємо таку приказку: рОди майка свИню...
- Тобто, твоя мати народила свиню, і це ти, - так? Супер, це бомба! Ми кажемо, “бомба” – це значить “дуже добре”. Як, родила...
- Роди. Майка свиню. А як ви кажете “фуй”?
- Фу. Просто “фу”.
- Так смішно! Аня, а як ми говоримо українською? Цікаво....
- Ну, коли я в Белграді говоритиму сербською, ви зрозумієте....
- О господи, ні! Я думала, у нас все краще!!!!”


Захід сонця фарбує небо, воду, пісок на Трухановому та чарівно-недосяжний правий берег в ніжний тепло-фіолетовий. Захід сонця знає, в який колір треба фарбувати, щоб було добре.
Захід сонця знає, що то таке - моє фіолетове скельце.

Зранку, роблячи кляті анонси, думала про Марка. Серб, напівмакедонець. Україніст, говорить українською дуже добре, але все ж як іноземець, а російською знає лише “Ізвінітє пожалуйста” (ця фраза його дуже смішить, він повторює її з будь-якого приводу, і найрідше це означає вибачення). Йому двадцять вісім – так, їхні студенти старші за наших.
Сидячи у дворику Могилянки, дихаючи пилом давньої бурсацької науки, ми говорили про Кустуріцу. Я сказала, що у його фільмах просто вражає балканський темперамент, на що Марко сумно відповів: “Це не балканський темперамент, а балканська дурість, якщо ти мене питаєш....” Згодом, на самоті, Мілена пояснила мені, хто такі “балканці” (хоча Сербія і розташована на Балканах, проте під “балканцями” чомусь розуміють лише сербських гопників). І додала: “Марко – не такий, зовсім!”
Самовпевнений, трохи гламурний, при цьому простий, дружній, нормальний.... Чи я коли спілкувалася з самовпевненими і гламурними хлопцями? Ага, щаз прям. Cерби кажуть – “Ааа, йучер”, тобто “так, це буде вчора”. Я не схожа на нахабну цибату білявку, якій було б більше до лиця, ніж мені, цьомкатись із Марком у щічку при зустрічі чи обійматися на прощання. Із епатажним, старанно культивованим та відпрацьованим перед дзеркалом пофігізмом - тягаю улюблені сорочки і кросівки, дозволяю собі не слідкувати за своєю ведмежою ходою та говорю з Марком про сербську політику. А він дивується, яка ця українка серйозна в двадцять років.
А ще він танцює латину, і навіть заробляє тренерством. Але я дипломатично замовчую в розмовах цю тему, знову переводячи на косовських албанців чи убивство Зорана Джінджіча. Брудним, болотяним рядком перекреслюючи фіолетове небо - старе моє і знайоме ”Я не вмію танцювати, і вже ніколи не навчуся....”
Але я знову не комплексую – я всього лиш дипломатично замовчую.

Зусиллям волі змушую себе стати серйозною та вдвадцяте перечитати один і той самий рядок анонсу. Ну от, так би і ляпсус пропустила. “Триває (до 19 травня)”.... Завтра вже дев‘ятнадцяте – де ж “триває”, якщо воно “завершується”?

Ще минулого тижня анонси були просто анонсами. Тепер це – “швидше поробити цю фігню, серби в інституті чекають!”
Білі стіни кабінету та чужі монітори також відгонять фіолетовим. Скельце.....
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама
Реклама