Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Сьогодні свято.

28 мая´07 20:23 Просмотров: 425 Комментариев: 3
Тролейбус їде зранку п‘яний-п‘яний. Кожна деталька в ньому хитається, верзе казна-що і співає божевільних, немислимих пісень.
“Він набрався ще зранку, і ледве тримається на ногах.”(В. Стус “Сьогодні свято...”)

З бабчиної сумки визирає самою головою болонка. Вона висуває тонкий язик кольору докторської ковбаси і складає його навпіл, прикусюючи кінчик. Її вусата пичка і сифілітичний ніс грають ролі у німому кіно про спеку та страждання. Широко розставлені інопланетні очі німо дивляться в душу і довірливо благають: рятуйте.

Саундтрек: там, де є німе кіно, має бути й тапер. “Там, де нас нема” 1999 року – юний, простий і нешепелявий ще Вакарчук. Єдиний порятунок від емоційного хаосу надвисоких температур – розсудлива й заспокійлива міць океанського зюйд-весту.

Я більше ніколи нікого не любитиму.
І в цьому єдиний порятунок – у розсудливому, беземоційному вольовому рішенні.

Завжди так. Усе йде добре, поки емоції не розпочнуть конфлікт із контролем. Поки не починаєш робити добро і отримувати задоволення, яке перевищує твої обов‘язки, казати, що думаєш, і дозволяти собі втомитись. Поки не дозволяєш собі бути впевненою в тому, що відбувається без твого контролю.

І справді, так буває щоразу, незалежно від людей і ситуації. І знову, знову я стаю на одні й ті самі граблі.
Людина здатна наступати декілька разів на одні граблі. Але якщо людині не дано гострого зору, щоб відразу помічати всі пастки, – природа натомість дарує їй виснажливий досвід: одні граблі, другі, треті.... “Чому я, чому постійно зі мною це трапляється??? Чому саме я щоразу ляпаю якусь дурницю/запізнююсь на роботу/втрапляю в магазині на несвіжий хліб/знайомлюсь в чаті зі збоченцем або примітивним? Чому у всіх справах, де я беру на себе відповідальність, одна за одною трапляються незалежні від мене неприємності.....” Не варто вважати це за трагедію. Якщо граблі трапляються часто, можна досить швидко навчитись їх оминати. Треба лише вміти гідно скористатись цим чудодійним даром – можливістю швидко чогось навчитись.
На певному етапі я поставила собі завдання. Щоб усе йшло справді бездоганно, я повинна робити найпростішу річ: перед кожним кроком, кожним вдихом і видихом, перед кожною прожитою хвилиною думати, що я цієї хвилини можу зробити не так. Передбачити – вже половина перемоги. Друга половина – ворухнути руцями, нозями чи голівкою та запобігти небажаному елементові.
Дивно, але установка допомогла: я багато чого передбачила, і навіть почала входити в азарт. Наступного разу передбачу і це.
Я більше нікого-нікого ніколи не любитиму!

Я, Анна Пучкова, кореспондент українського національного інформаційного агентства “УКРІНФОРМ”, студент 3 курсу денної форми навчання Київського інституту журналістики, відома як Бджілка, Пуч-ФМ, Пустельник, Грінні, Ена, Калаквенді, Найсвіжіша-Пучкова-В-Світі і ще бозна як інакше, –
– у здоровому глузді й тверезій пам‘яті можу напевне сказати, що я робитиму, а чого – ні.

Я варитиму молоду картоплю з убивчою кількістю часника і зелені.
Я знайду час прочитати всього Діккенса і більшість англійських романтиків 19 століття.
Я житиму в квартирці у будинку з червоної цегли, з затишним палісадничком під вікном та з прогнилими вщент комунікаціями.
Я куплю дивовижно граційну єгипетську кицьку і щодня протиратиму її ефемерну, як папірус, лису шкіру перекисом.
Я не триматиму на підвіконні жодних квітів, а покладу там хутряну подушку, на якій я сидітиму і дивитимусь на цвіт дерев.
Я сидітиму на тому підвіконні з ноутбуком і писатиму такі статті, що їх захочуть читати ще і ще. Я блукатиму темними алеями душ людських у пошуках влучного слова, я плакатиму з потворності і битиму дверима себе у груди (а це Бунін і Драч в одному флаконі).

А ще я ніколи,
Ніде,
Ні в якому вигляді,
Кожної прожитої хвилини,
Секунди,
Години,
Життя,
У цьому місті,
У цій країні,
У всьому всесвіті,
Нікого,
(Можна було б зробити виключення для єгипетської кицьки чи для інопланетної болонки, проте хай йому грець: ще звинуватять у зоофілії,)
Нікого,
Нікого,

Н
е

л
ю
б
и
т
и
м
у
.


_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

Ух, как я пустилась бежать! Со всех ног, даже сердце зашлось и закололо
в боку, и пришлось немного постоять на углу Карла Либкнехта и Развяжской.
Пусто было в городе, пусто и светло от луны; низенькие дома стояли под
крышами из толстого снега, и все было так, как будто ничего не случилось.
Люди спали в домах, не зная, как загадочна, необыкновенна любовь! Я
пролетела улицу Карла Либкнехта, потом Вечевую площадь и свернула на
Ольгинский мост. Часовой в огромной бараньей шубе с удивлением посмотрел на
меня.
Слушайте, все люди, мужчины и женщины, те, которые узнали, что на свете
бывает любовь, и те, кто поверил этому и кто не поверил, и те, кто в эту
ночь, в этот час не знают, что делать со своей душой: никогда, никого я не
буду любить! Слушайте, те, которые в семнадцать лет идут по городу ночью и
видят свет луны, волшебно изменяющий мир: никогда, никого я не буду любить!
Я шла очень быстро и разговаривала с собой, горько каялась, что вчера
кокетничала с Володей Лукашевичем из выпускного класса, и клялась, что этого
больше не будет, и, лишь перейдя Ольгинский мост, вспомнила, что уже скоро
два года, как мы переехали из посада в город. Мне стало смешно - так
забыться из-за какой-то любви!
Очень медленно, чтобы успокоиться, я сказала вслух:
- Любовь есть ничтожный эпизод в истории органической жизни земли.
И побежала домой.

В. Каверин «Юность Тани»
Пожаловаться
Комментариев (3)
Отсортировать по дате Вниз
дышать    30.05.2007, 09:15
Оценка:  0
дышать
:01:
*обіймається*
дышать    29.05.2007, 14:51
Оценка:  0
дышать
Чому все настільки наперед?
Все змінюється кожної секунди...Це закони існування світу. Світу без заборон. Де немає отого "не"...

Чи я не розумію...
Мабуть, не розумію.
Шось не побачила або не відчула.
Ань, як ти?
Пустельник_    29.05.2007, 14:51
Оценка:  0
Пустельник_
Вже краще. Спекалася сербів. Помирилася з Че. І кажуть, що червень буде прохолоднішим.
Привіт)))))
Реклама
Реклама