Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Після дощу

31 мая´07 10:40 Просмотров: 306 Комментариев: 0

Травень, а так, понімаєте, холодно.
Так, понімаєте, все навпаки.
А за вікном починається поле
І видно за полем село Бармаки.
В час, коли бідній душі одиноко,
А поряд дорога гурчить об'їздна,
Я плащ одягаю і йду на дорогу -
А може, полегшає, хто його зна...
Дорога так само, як я, неприкаянна,
Дорога мене обтікає, мов каменя,
Байдужа, хоч губи собі прокуси.
Дорога мене приведе до лікарні -
В дощі рожевіють її корпуси.
В мене тут зараз ніхто не вмирає,
Так що й сумління знеболено спить.
В мене тут є санітарочка Рая,
В Раї для мене знайдеться спирт.
Підем гуляти? Рая не проти.
Станем в садочку під деревце.
Віршів читати Рая не просить,
І дуже вдячний Раї за це.
Рая сама говоритиме більше.
Каже:"Наравицця дуже мині
Амириканський писатель Селінджер".
Знаєш, - питає, - такого чи ні?
Я відповім (не те, що подумав).
Пахне мовчання, як шоколад.
Голдена Колфілда постать сутула
Ген у вікні однієї з палат.
Я відчуваю - підходжу до краю,
Вже й бісенята стрибають в очах.
Я обніму санітарочку Раю
Прямо в холодних і мокрих кущах.
Далі вже слів не знаходиться в мові,
Тільки - що ми молоді і живі.
Буде як острів в зеленому морі
Плащ мій, простелений на траві.
Скоро вмирати я ще не збираюсь.
Я ще існую,
бо я ще люблю
милу мою санітарочку Раю
І мокру - під нею - вітчизну мою.
Але таки коли прийде по мене
Баба безноса з косою в руках,
Хай би росли такі темно-зелені,
Мокрі й холодні кущі в головах...
Олександр Ірванець.
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама