Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Він голосно кричав - вона не чула ©

12 июня´07 20:46 Просмотров: 593 Комментариев: 17

Він голосно кричав, кричав, наче від фізичного болю: «Не відпущу! Ні! Не підеш! Ти не його!!! Не йди». А вона з початку лежала на ліжку згорнувшись у клубочок, мов від холоду, слухняно слухала його чоловічий вереск, з її очей капали солоніші, ніж завжди сльози, очі горіли водночас щастям і страшною журбою. Потім, мов посмертно нещасна та беззахисна, вона кричала і просила пробачення, вона падала на коліна благаючи відпустити її… А він не міг. Не міг, тому що кохав її більше за все і всіх, вона була для нього усім: повітрям, їжею, душею, творчістю, життям. Голосно кричав, кидав об скло книжки, квіти, малюнки… він шматував їх, як білий зіпсований папір, спалював їх словами, ненавидів зображення на них, махав ними перед її червоними від болю та сліз очима, просив, він благав не вбивати його кохання, його творчості, не вбивати його. Вона сиділа у куточку, як ображена на батьків, дитина, щось шепотіла сухими губами і тремтіла від жаху та болю, що різав їй серце. А він божеволів щохвилини, щосекунди. То падав, то вставав, бігав по квартирі, плакав, так він плакав, ні, не грубими скупими чоловічими слізьми, а ніжними, сповненими кохання, гіркого кохання молодої творчої душі, росинками, що водоспадом капали на малюнки, на зошити та рукописи з віршами. Він дивився на все навколо таким спантеличеним тривожним поглядом – не міг визнати того, що відбувається.
Годинник попередив про північ, на маленькому журнальному столику, як його скупе життя згасала жовта свічка. Він дуже любив, коли вона сиділа поруч, закутана ковдрою захоплено читала улюблену книжку, а він запалював свічечку, вмикав улюблену музику і малював її, малював своє безмежне, чисте і віддане кохання. Коли вона засинала, він гладив її волосся і цілував очі.
Вона розуміла, вона знала, що він відчуває, бо кохала так як і він, лиш не його. Вона любила його, справді любила, але як людину, друга, брата, не так пристрасно, шалено і сильно, як іншого. Вона знала, як йому боляче, але нічого не могла зробити, залишитись не могла. Вона була з іншим кожною клітинкою свого тіла, кожною думкою своїх мрій, кожним несхитним чарівним поглядом. А його поважала, дарувала йому життя своєю присутністю. Катуючи себе думками, вона вірила, що інший повернеться до неї покохає її так як ніхто і ніколи. А зараз їй здавалося що ось воно кохання її мрії. І вона вирішила піти. Він так кричав, а вона не чула, бо для неї грала музика її почуттів, музика бажаного кохання.
Від спогадів йому ставало гірше, не давала спокою безсмертна жорстока безмовна пам’ять, біль душила горло, він піддався почуттям. Сильний, молодий, врівноважений, впевнений в собі чоловік, тримаючи старі фото жалюгідно плакав над своєю мрією, що здавалось здійснювалася кожного дня. Вона змінила його світ, коли прийшла. Він жив нею. А зараз вона просто йде, тікає, біжить і забирає його мрію. А вона посміхалася крізь сльози, молилася, обійнявши ноги руками хиталася з боку в бік. Він розумів, вона йде, йде і більше ніколи не повернеться, забере його життя з собою, вона буде з іншим.
Не міг змиритися, тримався за голову руками, і тільки зараз почав розуміти, що коли раніше думав, що вона з ним, його мрія, єдина любов, єдине бажання поряд, то глибоко помилявся. Коли думав, що вона посміхається йому – помилявся, вона посміхалася своїй уяві, коли думав, що кохає його – помилявся, вона кохала свої спогади, в яких його не було, був інший, коли думав, що дивиться вона на нього – помилявся, дивилася вона у натовп, і поглядом шукала іншого. Боліло, йому сильно боліло у грудях, кололо серце, боліла голова, у думках та почуттях був повний безлад. Єдине, що він чітко розумів – вона покидає його назавжди!!! У свідомості поставало лише одне запитання: «Навіщо???!!! Навіщо брехала, навіщо була з ним усі 7 років, навіщо спочатку народила, а тепер безжалісно вбиває його?? Навіщо…»
Він не спав усю ніч, сидів на підлозі і дивився на те, як вона збирає свої речі і руйнує його любов. Сидів не вірив у все що відбувається, ще кохав і беріг надію.
Вранці вона пішла… Пішла попрощавшись миттєвим поглядом, пішла назавжди, а він провів її важким і німим, і відчув байдужу самотність. Він не міг говорити, не міг встати. Сидів бездумний, зляканий, розгублений… У ту безжалісну мить у ньому померли віра, надія і любов.


©Я
Пожаловаться
Комментариев (17)
Отсортировать по дате Вниз
Коржик!!!    16.06.2007, 14:54
Оценка:  0
Коржик!!!
Не має за що! Це тобі спасибі,деякі речі наводять на роздуми :01: Ну добре я побіг думаю ще зпишемося!)))
Avesta    16.06.2007, 14:54
Оценка:  0
Avesta
дяк, буду рада новим коментам.
Коржик!!!    16.06.2007, 13:28
Оценка:  0
Коржик!!!
Проглянув твій щоденник і чесно кажучи трохи здивований! Пишеш ти дуже і дуже пристойно,а головне з душою.Досить рідко можна зустріти дівчину з таким тонким душевним устроєм до того щей красиву! :05:
Avesta    16.06.2007, 13:28
Оценка:  0
Avesta
Дякую, дякую, дякую!!!
*почервоніла* :)
Роман_Андреевич    13.06.2007, 19:21
Оценка:  0
Роман_Андреевич
успіхів! :1:
Роман_Андреевич    13.06.2007, 19:15
Оценка:  0
Роман_Андреевич
я посміхаюсь тобі )
Avesta    13.06.2007, 19:15
Оценка:  0
Avesta
посмішка взаємна, піду теж прогуляюсь) щасти!
Роман_Андреевич    13.06.2007, 19:13
Оценка:  0
Роман_Андреевич
Що бачиш? )
Avesta    13.06.2007, 19:13
Оценка:  0
Avesta
ти посміхаєшся монітору)))
Роман_Андреевич    13.06.2007, 19:12
Оценка:  0
Роман_Андреевич
дивись мені..))
Avesta    13.06.2007, 19:12
Оценка:  0
Avesta
дивлюсь :Р
Роман_Андреевич    13.06.2007, 17:37
Оценка:  0
Роман_Андреевич
гарно..

а чого тоді копірайт стоїть? )
Avesta    13.06.2007, 17:37
Оценка:  0
Avesta
дякую!!!
Роман_Андреевич    13.06.2007, 11:23
Оценка:  0
Роман_Андреевич
чиє це?
Avesta    13.06.2007, 11:23
Оценка:  0
Avesta
моє, а шо?
Скромняжка!    12.06.2007, 21:20
Оценка:  0
Скромняжка!
Дуже душевно написано. Наче з життя...

Дуже круто :62:

Молодець! :62: :62: :62: :62: :62: :62: :62:
Avesta    12.06.2007, 21:20
Оценка:  0
Avesta
дяааак)
Реклама